Цвях забити для Андрія Кузіна – не питання, як і зробити ремонт у рідній вже книгозбірні, яку очолює Любов Солов’янчик (обоє – на світлині).
Андрія Кузіна на рідній Херсонщині окупанти тричі водили на розстріл
Минає три роки, як у липні 2021-го авторка цих рядків мала нагоду відпочити на мальовничій Херсонщині, в селищі міського типу Лазурне Скадовського району. Тоді, споглядаючи понад узбережжям Чорного моря дельфінів, йдучи ним пішки на острів Джарилгач, пірнаючи у прохолодні життєдайні хвилі поруч із медузами, я і подумати не могла, що більш ніж за півроку російські окупанти нахабно відберуть у мене й інших українців можливість там вільно релаксувати. А у тамтешніх мешканців – їхню малу батьківщину, рідні домівки. Як от у Андрія Кузіна, який довгий час приймав у себе відпочивальників із різних куточків України, зокрема й із нашої синьоокої Волині
Першого дня – на дискотеку, а другого – уже до шлюбу!
Цікаво, що звідси родом – із Полісся – його дружина Наталія, а саме – з Оконська на Маневиччині. А познайомилися вони у рідному для пана Андрія селищі міського типу Лазурне.
– Вона приїхала до тітки в гості, а та й каже: «До мене племінниця завітала – візьми її на дискотеку». А я: «Спершу – туди, а потім і оженитися?..». Як у воду дивився: наступного дня пішли разом на танці, ще на наступний я її засватав. На третій день Наталія поїхала додому, в Оконськ. Коли заяву (в РАГС. – Авт.) подавав, то мене питали: «Прізвище жінки?». А я: «Не знаю…». Думав тоді: «Приїде чи не приїде до мене назад?!?» . Приїхала! Слава Богу, тридцять років разом живемо», – констатує мій співрозмовник.
До слова, у Андрія і Наталії Кузіних – двоє дітей. Синові Єгору нині – 22, доньці Анні – 25.
«Двічі кулями над самісіньким вухом «шмальнули», а третьою – прострелили ногу»
Із початку повномасштабного вторгення російських окупантів на нашу землю Кузіни почали волонтерити – допомагали старшим людям із продуктами, поки у селищних магазинах геть усе не розібрали.
– Як зайшли «русскі», тижні три ховався по хатках. Бо місцеві колаборанти здавали їм інформацію про всіх «атовців», а я – учасник бойових дій. Потім нам із сім’єю набридло переховуватися, а виїхати зовсім не могли – ворожі блокпости. Дітей відправив до своєї мами – Катерини Андріївни, яка теж у Лазурному мешкала тоді. До речі, дочку окупанти також шукали, але як волонтерку. Дружина зі мною залишалася, – пригадує події більш ніж дворічної давнини мій співрозмовник.
Місцеві колаборанти здавали їм інформацію про всіх «атовців», а я – учасник бойових дій.
Загалом, в окупації він перебував місяць – із 24 лютого до 25 березня 2022-го.
– О 10-й ранку Антонівський міст уже було взято. Я стояв на вулиці, а на морі – 10 кораблів, над головою – ракети…
Цікаво, що тоді телефонували мої колишні відпочивальники з Луцька: «Андрію, війна!!!». Але не вірилося в це до останнього, – не приховує українець, у якого російські солдати згодом забрали левову частку здоров’я – відбили підшлункову.
Він також поділився болючими спогадами про те, що його, після оточення його домівки й обшуків, таки відвезли «на підвал» як учасника АТО, допитували і тричі водили на розстріл: двічі над самісіньким вухом «шмальнули», а на третій раз прострелили ногу…
Коли його відпустили і трохи підлікувався, наскільки це тоді було можливо, став думати, як рятувати себе та родину. Виїхати зміг тільки тому, що його прізвища у списках із відповідною забороною на ворожих блокпостах вже не було (після «підвалу»)…
Улюблена робота – одна, як і кохана жінка
Нині мій співрозмовник із дружиною Наталею мешкають на її малій Батьківщині – на Волині, у Маневичах. Орендують там житло. Їхні діти – у Києві. А разом із донькою Анною – ще й бабуся – Катерина Андріївна.
Її син поділився зі мною, що в Лазурному залишився їхній улюблений пес – 9-річний Мухтар, яким опікуються його сусіди.
Та й сам мій співрозмовник не втрачає надії на повернення в рідну домівку: «Тут у мене навіть жмені власної землі немає. У лісі добре, але на морі – найкраще! Аби тільки вже – без «русского міра».
Поки ж знаходить розраду в улюбленій роботі – більше року трудиться завгоспом у Маневицькій публічній бібліотеці.
– Андрій прийшов до нас працювати 1 липня 2023-го. Він – досить відкрита і щира людина, попри те, що багато пережив. Колег до себе цим і налаштував.
З часом ми побачили, які в нього, в прямому сенсі, золоті руки. Він – відповідальний працівник. Слідкує за чистотою, в нього завжди і всюди має бути лад. Сам робить ремонти в бібліотеці, – розповіла директорка закладу Любов Солов’янчик.
Завідувачка бібліотекою не приховала, що спочатку Андрій взагалі отримував 0,75 ставки, а зараз вдалося у влади «вибити» 0,25 – до повної, бо він на це заслуговує.
Пані Люба вважає завгоспа своєю правою рукою і наостанок додає:
– Відверто кажучи, його переманювали на роботу в дитячий садок, у будинок культури… Але Андрій якось зізнався, що в нього як одна жінка кохана, так і робота улюблена – одна.
Світлана ЗОЗУЛЯ
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
