Нововолинець Валерій Дробінов: «Щодня – шість ворожих штурмів і три… дні народження»

Так сказав про рік служби на передовій нововолинець Валерій Дробінов

Познайомилася з ним ще років із двадцять тому. Він стильно та вишукано одягався, навіть випереджав час у своєму стилі – костюм, краватка, пальто, а особливо – капелюхи. Мав і має гарно поставлений голос. Це те, що відразу впадало в очі. 

Відзначився він й своїми діловими якостями. Тоді місцева влада настирливо і дієво впроваджувала сучасну систему міських  автобусних маршрутів, а це – конкурси, підприємці, водії, налагодження графіків руху, їх моніторинг.

І… вічно невдоволені пасажири, з якими треба було шукати порозуміння. Пан Валерій очолив тодішнє створене автотранспортне управління, після чого справи швидко налагодилися. 

Згодом  був також активним  у громадсько-політичному житті міста, дуже надійним в підприємницькій діяльності. Завжди передплачував газету «Волинь» для ветеранів війни та праці. Напевно, багато таких хороших рис йому передалося від батьків – першобудівників  Нововолинська.

Коли розпочалася війна, у перші тривожні дні зустріла його в міській раді. Валерій Дробінов був у… військовій формі. 

Почали порозмовляти, але не встигли, бо його відразу покликали товариші. Тільки й дізналася, що  він пішов на фронт добровольцем. А згодом стало відомо, що з квітня 2022 року він перебував у лавах  100-ї Волинської бригади  тер-оборони на кордоні з білоруссю.

«Після побаченого і пережитого там, на передовій, я  ще більше впевнений: якби не ми, то ця наволоч уже була б біля Польщі».    

Відтоді минуло більш ніж два роки. І ось випала нагода порозмовляти з паном Валерієм вже у Нововолинську.  Він після лікування, до якого спонукало важке  поранення, тимчасово перебуває вдома, біля дружини, дітей, онуків.

– Попереду на мене  ще чекають операції, – ділиться воїн. Але я все здолаю, бо поруч – найрідніші люди. З квітня 2022 року я добровільно став  бійцем нашої 100-ї бригади. Разом із побратимами  будували фортифікаційні споруди, зміцнювали кордон на півночі Волині. Через рік нашу частину «перекинули» під Лиман – на Донеччину, в Серебрянський ліс.

Отут і розпочалася  реальна війна – шість ворожих штурмів вдень, і, як ми жартували, щодня мали по три дні народження. Вистояли, не віддали ворогу своєї землі. Зараз ці важкі дні і ночі згадувати дуже важко…

У березні цьогоріч отримав поранення, лікувався у госпіталях у Дніпрі, Львові, Луцьку. Коли прибув додому на реабілітацію, то вже став багатим на трьох онуків. Життя продовжується…

– Як родина сприйняла твоє рішення йти на війну? 

– Важко, – відповідає Валерій. – Але відмовляти мене не було сенсу, це всі розуміли. І за їхнім мовчанням я бачив схвалення. А після побаченого і пережитого там, на передовій, я  ще більше впевнений: якби не ми, то ця наволоч уже була б біля Польщі. Ми просто мусимо вистояти й перемогти!

– Я горджуся, що  свого часу в мене як у депутата міської ради був такий громадський консультант і помічник,  як Валерій Ваніфатович Дробінов, – таку оцінку захиснику дала секретар Нововолинської міської ради Надія Жук. –

Ще коли працювала на посаді заступника начальника управління освіти, то ми завжди відчували  надійне плече підтримки Валерія – він завжди дотримував даного слова. Я бажаю йому швидкого одужання, а всім нам – Перемоги!

Алла ЛІСОВА.