Оце так декомунізація: пам'ятник Леніну переробили на пам'ятник Шевченку

Так влада села виконала вимогу закону про декомунізацію. Українському інституту національної пам’яті нова естетика не сподобалось, хоча там визнають: формально закон не порушено.

Як розповідається у сюжеті Суспільного, ініціаторкою перетворення пам'ятника стала завідувачка місцевого будинку культури Тетяна Петрук. У 2017 році Герасимчук почав працювати: змінив підборіддя, замінив кепку на «Кобзар», піджак «перекроїв» на пальто.

 Заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак вважає, що село «вшанувало постать Тараса Шевченка не дуже добре». «Очевидно, що громада в межах своїх повноважень сама може вирішувати, але питання художнього вираження та естетичних цінностей також повинні враховуватися. З цієї точки зору, це далеко не найкращий і не оптимальний спосіб як декомунізації, так і вшанування пам’яті Тараса Шевченка», – сказав він.

 Під час перетворення пам’ятника далеко не все змінилось у ньому. На жаль, «новий Кобзар» залишився стояти на «старих ногах» Ілліча.

 Скульптура була покрита міддю, яку Володимир Герасимчук зняв та продав. На вилучені гроші він закупив матеріали для робіт. Робота над пам’ятником тривала близько двох тижнів.

«Комір я доліплював, «Кобзарик» замість кепки. Оббивав і болгаркою пиляв. Шарф я йому доліпив, щоб трохи його змінити. З піджака я зробив пальто. Не вдалося змінити пам’ятнику ноги. Тарас Шевченко носив модні туфлі із загостреними носами. Проте, загострити округлі чоботи Леніна не вдалося», – розказав Герасимчук.

 «Хто не знає попереднього пам’ятника Леніну, то взагалі погоджується, що це Шевченко. Це дуже класна ідея була», – вважають одні жителі села.

Проте з ними згодні не всі.

«Він не схожий. Його переробили, але ми все одно знаємо, що це він там. Його взагалі треба було зняти. Ось наші герої поприходили з війни. Чому не поставити якогось обеліска?», – питають інші.