Насильство, звірство, які ми бачимо, навіть людський розум не може усвідомити…
Чому Бог допустив війну в Україні? Відповідь священнослужителя з Волині
«Доброго дня! Отче Ігорю! росія щодня атакує Україну ракетами і «шахедами» – гине багато людей, серед них – діти. Я вже втомилась молитись. Бо бачу, що молитви не допомагають. Як може Бог на це все дивитися, коли знищують українську націю? Можливо, Господа взагалі немає?!? Чи він не любить українців? Як повірити, що Бог є? І що він – добрий? Чекаю відповіді», – з повагою до Вас Валентина Півень (Волинська область)
Війна в Україні, що розпочалася у 2014 році й триває донині, стала великим випробуванням для народу і держави. Виникає питання: чому Бог допустив цю війну? Як це розуміти з православного погляду? Відповідь на це питання не є простою і вимагає глибокого аналізу як духовного, так і морального аспектів.
Один із фундаментальних принципів православного вчення – це віра у свободу волі людини. З православної точки зору, Бог не є джерелом зла чи війни. Вони виникають як результат людських дій, які відходять від Божої волі. Це пов’язано з концепцією свободи волі, яку Бог дав людині. Люди мають свободу вибору, і коли вони відходять від Божих заповідей, це може призводити до конфліктів, насильства та інших негативних явищ, включаючи війну.
Гріхи (гординя, ненависть, жадібність і егоїзм) можуть спричинити війни та інші форми зла у світі. Православ’я вважає, що ці явища – не творіння Бога, а наслідок гріховного стану людства. Бог допускає такі події, але не тому, що бажає зла людям, а тому, що вони мають свободу вибору, і Він поважає цей вибір.
Отже, якщо на землі є війна, то до кого запитання? До Бога чи до людини? Якщо є зло, ненависть, знищення, смерть, то людина завжди намагається перекинути відповідальність на Бога: «А де ж Він? Чому Він нічого не робить?» Натомість чому в нас не виникає природної реакції спитати: «А де людина?» Пригадаймо, коли в раю згрішили Адам і Єва й коли Бог прийшов із ними зустрітися, то запитав: «Адаме, де ти?». Фактично, це обурення, яке є в нас, – «Де Бог?!» – насправді є обуренням Бога стосовно того, що діється на Землі. Тому ми маємо питати не так Бога, як насамперед людину: «Люди, чому ви допустили війну? Чому ви допустили тисячі несправедливих смертей? Чому не зупините війну? Чому зло залишається непокараним у суспільстві, яке ви творите?».
Бог дав людині свободу волі ще у раю. Це був найбільший дар. Але ще в раю людина цю свободу відкинула. Адам і Єва швидше піддалися спокусі диявола, аніж повірили, що Бог їх любить. Та Бог залишив людині можливість розпізнати добро і зло – людина має свою волю. І тільки людина визначає, що їй вибрати – добро чи зло.
Чому Бог не зупинив Бучу, Маріуполь?!? Я ніколи не жив у часи війни. І як священник також нині цього вчуся. Але маємо звернути увагу на такі моменти. Пригадуєте нашу пісню: «Сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками»? Віра – то не лише про червоні нитки. Вона й про чорні. Якби Христос не ніс би хрест і не був би розіп’ятий, то і Бог би врятував людство в інший спосіб.
У відповідь на війни й конфлікти православна церква закликає до молитви та покаяння.
І другий момент: насильство, звірство, які ми бачимо, навіть людський розум не може усвідомити… Як таке можливо у ХХІ столітті? Я так розумію, що війна приносить потрійний ефект – війну та страждання, Божу присутність та підтримку, а також надію та довіру Богу.
Православ’я також бачить у випробуваннях можливість для духовного зростання й очищення. Війна може бути сприйнята як випробування, через яке люди можуть навчитися милосердя, смирення, любові до ближнього та прощення. Такі обставини змушують людей замислитися над своїм життям, переосмислити свої цінності й повернутися до Бога. Війна в Україні, як і будь-яке інше зло, є складним явищем, яке не можна пояснити однозначно. Православ’я наголошує на тому, що Бог допускає події, які можуть бути важкими для розуміння й одночасно служити для духовного зростання та очищення людства.
У відповідь на війни й конфлікти православна церква закликає до молитви та покаяння. Молитва за мир, за зцілення ран, за постраждалих і загиблих – це важлива частина духовного життя християн. Покаяння і молитва – шлях до примирення і зцілення.
Віра у Бога – це складний процес, особливо в часи кризи. Однак, важливо розуміти, що віра не завжди базується на видимих результатах або негайних відповідях на молитви. Вона вимагає довіри до Божого плану, навіть коли ми не розуміємо всього, що відбувається. Православ’я вчить, що Бог діє в нашому житті і у світі, навіть якщо ми це не завжди бачимо.
Якщо ви відчуваєте втому і розчарування, це – нормально і природно. Можливо, варто звернутися за підтримкою до духівника або священника, де ви можете знайти розраду і духовну допомогу. Також можна продовжувати молитися, навіть якщо здається, що це не приносить полегшення, адже молитва може бути не лише проханням, але й спілкуванням з Богом, виразом довіри і надії. Ваші сумніви і питання – це частина духовного шляху, і вони можуть привести вас до глибшого розуміння і віри. Нехай ваші сумніви стануть приводом для глибокого роздуму і пошуку Бога, який любить і підтримує вас навіть у найважчі моменти. Пам’ятайте, що вірні молитви навіть у часи сумнівів можуть зміцнити вашу віру і дати вам сили.
Протоієрей Ігор Андрес ВЕРЕТКА КАЗМІРЧУК, настоятель храму Волинської ікони Божої Матері села Богушівка Луцького району Іоанно-Богословського деканату та храму Святого Апостола Андрія Первозванного с. Верхівка Луцького району Успенського деканату.
Читайте також: Ото «ватник»: Папа Римський розкритикував заборону російської церкви в Україні.
