Журналістка «Волині» побувала у казковому поселенні, де всі обійстя мають овальну форму

 Як відомо, у саду люди завше почуваються, наче в земному раю. Не беруся сказати за всю Україну, та впевнена, що в кожному волинському селі нема хати без вишитих рушників, а обійстя – без вишнево-яблуневих садків. Без них багато хто з нас не уявляє рідної пісні, долі, спогадів про наймилішу в світі Батьківщину.

Я ж нещодавно на своїй життєвій дорозі помилувалася… ще й так званими овальними садками. Можливо, когось із господарів, хто ще не чув про цю воістину прегарну місцину в Данії, ця розповідь надихне на вияв фантазії на своїх присадибних ділянках?!

Про Данію – вдячно, та не без смутку

Загалом, ця невелика територією країна ревно береже свої традиції та, як і Україна, прегарна насамперед своїми доброзичливими людьми. Свого часу з цікавості переглянула багато художніх серіалів, історичних фільмів про загадкову Скандинавію, а після знайомства й спілкування віч-на-віч із її жителями знаю достеменно: від древніх вікінгів нащадки успадкували силу духу та сміливість завше захищати правду та менших. І коли росія почала загарбницьку війну в Україні, це королівство одним із перших заявило свою позицію: буде в біді з українцями до Перемоги й тримає своє слово, дивуючи світ великими фінансовими й гуманітарними потоками допомоги для українських захисників (одні передані літаки F-16 чого варті!).

Не кажучи вже про комфорт, яким у Данії користуються українські біженці.

Буду відвертою і не без смутку: дуже багато юних переселенців планує залишитися в цій країні й після закінчення війни. При цьому їм подобається не лише Копенгаген – столиця, яка вражає красою, архітектурою і зручностями, а й інші великі та малі міста. В данських селах українське земляцтво теж почувається, наче риба у воді, бо праця на полях і фермах цінується гідно, а перспективи вчитися – однакові для місцевих мешканців та іноземців. Головні пріоритети – бажання, культура та взаємоповага.

Це поселення схоже на мальовничий лабіринт

Для знайомства з сільським побутом заморського королівства вибираю Нерум (Naerum) – поселення в передмісті Копенгагена, яке стало улюбленим місцем пізнання й культурного відпочинку для туристів світу. На перший погляд, Нерум нічим не відрізняється від усіх інших данських сіл: асфальтовані дороги, коротко підстрижені дерева на центральних вулицях, ідеальна чистота, світлофори, місця для паркувань, кілька магазинів, салонів краси, велосипедні доріжки – це далеко не повний перелік зручностей, завдяки яким побут сільського населення зрівняється із міським. До слова, велосипедними доріжками з’єднані між собою всі до одного села й міста, і від цього в захваті велосипедисти-туристи з інших країн.

Тут кожна хата не схожа на іншу з 39-ти. Нестандартне селище в 1948 році спроєктував видатний дизайнер Карл Теодор Соренсер.

Будинки на околицях Нерума – це стандартні особняки та кількаповерхівки, а ось центр села нагадує мальовничий лабіринт поміж 40-ка садиб, кожна з яких має форму правильного овалу або круга. На невеликому горбку, хаотично тулячись одна до одної, ті подвір’я з висоти пташиного польоту мають дуже красивий вигляд. Кожна хата не схожа на іншу з 39-ти. До жодної немає під’їзду, і, відповідно, тут не побачиш жодного автомобіля, гаража. Замість металевих парканів – живопліт, який садять по контурах овалів, а проміжки між ними засіяно травою.

А всередині – хоч асфальтуй! 

Таких садиб – усього 40! З історії Нерума відомо, що нестандартне селище в 1948 році спроєктував Карл Теодор Соренсер. Цей видатний дизайнер свого часу, мабуть, теж мав мрію прославити свою країну чимось незрівнянним, особливим, не таким, як у всіх. Судячи з реакції відвідувачів Нерума, йому це вдалося.

«Ні в кого з хазяїв нема машини?», «А як заходити в двір і заносити меблі?», «Неефективне, нераціональне використання землі», «Черговий «фотошоп»», «А де кури, город і трактор?», «У нас би поміж такими хатами лежали купи сміття…» – серед сотень захоплюючих коментарів в соціальних мережах під розповідями про неповторний Нерум  українці пишуть й такі приземлені враження.

Та все там є. Автомобілі – зовсім поруч на спеціальних майданчиках. Між овальними маєтками – широкі стежини, на яких, як і задумав проєктант, часто зустрічаються сусіди, спілкуються і знаходять приводи запросити один одного в гості. На трав’янистому килимі між ділянками дітям не потрібно остерігатися машин. А ось всередині своїх овальних подвір’їв довжиною 25 метрів і шириною 15 метрів кожен господар і господиня можуть хазяйнувати, як заманеться. Навіть… заасфальтувати територію. Та натомість навколо будиночків – плодові деревця, городина, квіти, декоративні фігурки, каміння, лавки… Живопліт – невисокий й завше акуратно підстрижений. Недбалість – неприпустима, сусіди не соромляться робити зауваження тим, хто псує «обличчя» Нерума, не доглянувши висоту огорожі.
*
Натомість друзям-данцям я розповідаю про красу й проблеми українських сіл. З болем переповідаю про ті, які москалі безжально спалили, стоптали, зрівняли з землею.  Розказую із вдячністю про хліборобів, які за плечими в українських воїнів сіють зерно, збирають врожай, дають країні все, без чого не було б життя. З вірою наголошую, що після Перемоги все в нас буде, як у цьому королівстві. Дасть Бог, зробимо ще краще, красивіше, заможніше! Бо українці воістину того варті!