У Кринках 500 наших бійців скували 50 тисяч росіян

– У вас були важкі бої у плавнях Дніпра й на херсонському напрямку. Дуже важко було?

– Чи дуже важко було? Це, напевно, нічого не сказати. Це постійна робота, це постійне несення служби просто разом зі смертю. От вона така ходить поруч із тобою. Ти з нею вітаєшся, коли прокинувся, якщо спав, прощаєшся, коли виходиш із задачі. Кажеш: «Так, точно не сьогодні. 100% сьогодні не твій день». Важкість цим операціям додає те, що в тебе є вода. У тебе є вода, і досить велика вода. Коли ми говоримо про Дніпро – за натовськими стандартами, це одна з водних перешкод, яку вони у своїх посібниках не рекомендують ніколи форсувати. А ми це робимо. 

– А як просуватися? 

– Якщо ми беремо класику війни, для нас що має бути, що таке будь-який наступ? Це комплекс дій, який передбачає перевагу в повітрі, на воді й на суші. Про авіацію, я думаю, ми можемо не говорити взагалі. Про нашу, на жаль. Про кількісну перевагу – також. Про перевагу в артилерії – також. Про перевагу на воді – ну, в нас є човни. У нас є човни, які нам допомагають купувати  волонтери в тому числі, й ми самі купуємо. Тобто це, по факту, те, що в нас є для форсування. 

 Але найважливіше, що в нас є, – це бажання захистити свою країну й вигнати ворога звідси. Кожен клаптик землі – святий, він на сьогодні – политий кров’ю наших побратимів, посестер і цивільних людей. 

– Плацдарм у селі Кринки… Взагалі цю назву знає весь світ. Ви втримуєте цей плацдарм уже скільки, скажіть, часу? 

– Нині мій підрозділ уже не виконує там завдання. Ми отримали наказ – контрольовано відійшли з Кринків, наскільки це було можливо. Загалом ми утримували його, виконували завдання сім місяців. 

– Як вам вдавалося утримувати цей плацдарм? 

Втрати ворога в найгіршому випадку – мінімум один до восьми. Мінімум. Чому про це ніде в медіа ніхто не говорить?

– Для того, щоб розповісти про Кринки, уявімо взагалі, що це таке. Це –  плацдарм 2 км 800 м завширшки і 900 м вглиб окупованої території. Це – маленький населений пункт, який колись існував. Як виконували там завдання? У максимальному оточенні. Позаду тебе – вода, справа – противник, попереду – противник і зліва – противник. І туди ще потрібно дістатися.

Але цей плацдарм... Знаєте, Дмитре, останнім часом, коли в мене є хоч трішки вільного часу, я можу погортати новини, подивитися. Є таке українське слово: вкурвлює мене, коли цивільні блогери й узагалі цивільні люди – багато хто розказує про те, наскільки ця операція потрібна була чи не потрібна. Що вона була зовсім нікому не потрібною операцією. 

Я знаю, бачив, згадую, як героїчні наші військовослужбовці – 500 чоловік, умовно, які знаходилися на той час у Кринках, – наскільки вони показували, що таке українська армія, стримували 50 тис. резерву російської армії на той момент, які там росія накопичила. Тому що вони вже почали і в Армянську (поблизу кримського перешийка. – Ред.) додатково копатися. Вони думали, що ми ще звідти будемо заходити. Наскільки вони не вірили у свої сили, наскільки вони боялися нас. 

Так, ми зазнали там втрат. Але, Дмитре, давайте так: коли я виконував там завдання, мені теж ця операція взагалі не подобалася. Тому що не може подобатися те, де гинуть твої побратими, і таке інше. Коли у вас є багато проблем із забезпеченням, і противника більше, і Дніпро вам потрібно форсувати. Але наскільки вона потрібна була чи не потрібна, мають розбиратися військові, які володіють картиною в цілому, – розумієте? 

Ми зараз із вами можемо подумати: де опинилася б ця 50-тисячна армія, якби ми її на той момент ці сім-вісім місяців не стримували. Чи був би в нас наступ на Харків зараз, на Харківську область у такому форматі, як він є. Скільки у нас тримався б авдіївський напрямок і таке інше. Ми ж не знаємо, куди противник перекинув би цей резерв. І коли наші хлопці героїчно – просто героїчно! – утримували цей плацдарм, сковували таку величезну силу росії, казати про те, що це не мало сенсу, не було потрібно? 

– Ви знаєте, пишуть про зниклих безвісти військових у Кринках. Я процитую «Слідство. Інфо». Там писали про 788 зниклих безвісти у Кринках із посиланням на дані поліції. Чи є шанси, що ці люди живі? 

– Дуже маленькі. На жаль, просто по факту, система так побудована, що ми не можемо вважати загиблим військовослужбовця, тіло якого ми не змогли евакуювати й забрати. А евакуювати тіла з розтрощених укріплених районів, підвалів і тому подібне – надзвичайно важко. Тому ми маємо таку кількість зниклих безвісти. Не виключено, звичайно, що якась невелика кількість із них знаходиться в полоні, але більшість – це точно наші втрати. Щодо самої цифри – я її ні спростувати, ні підтвердити не можу, тому що досить багато підрозділів виконували завдання на той момент на Кринках. Тому не можу нічого сказати.

…А щодо втрат противника, то спочатку вони ще пробували залітати технікою, закидати десант свій на техніці – перші, напевно, три місяці десь. У ту техніку летіло, я вам скажу, просто взагалі все, що можливо: усі дрони, які в нас були. Деякі пілоти між собою навіть сперечалися: «Ні, я перший встиг його уразити!»  – «Ні, це мій дрон був перший!» – «Ні, це мій був перший!».  Я вам можу сказати: можливо, не зі 100-відсотковою впевненістю, але втрати ворога в найгіршому випадку – мінімум один до восьми. Мінімум. 

Чому про це ніде в медіа ніхто не говорить? Чому цієї комунікації немає: що не бездарна, не нікому не потрібна смерть кожного з наших побратимів? Ось про що важливо говорити.

– Що таке для вас наша Перемога? 

– Як для країни в цілому, наша перемога – це момент, коли перестане існувати російська федерація. Поки в нас існує такий дебільний сусід – на жаль, перемогою ми назвати це не можемо. Тимчасовою – так. Я вам скажу більше: навіть звільнення земель до кордонів 1991 року, якщо росія продовжить існувати, це буде тимчасова перемога. Вони зберуться із силами і знову підуть у наступ. Це – однозначно… У них просто в генах це вшито. 

Дмитро ГОРДОН.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ