«No the music of Russia».
За відразу до російських пісень подякувала… марокканцю
Відколи в Україні почалася війна, на мистецьких аренах далеко й близького зарубіжжя активували свою благодійну діяльність українські музичні гурти, окремі виконавці, художники, театрали… Іноземні шанувальники української культури щиро аплодують їм і, думаю, що роблять щедрі пожертви, аби Україна якнайшвидше здобула Перемогу над російською ордою. На площах і вулицях близького й далекого зарубіжжя увагу людських потоків до себе привертають українськими піснями й вуличні артисти
…На одній із станцій копенгагенського метро виходжу з вагона й чую мелодію… гімну українських січових стрільців. Жіночий спів був настільки дзвінким, що його відлуння стишувало голоси сотень людей в тунелі й легкокрило сягало денного світла над десятками сходинок.
Прискорюю кроки, щоб побачити виконавицю. Це – жінка років 65-ти, яка тулиться спиною до холодної стіни метрополітену.
«Вочевидь, із села приїхала!» – вирішую подумки, бо мозолі й жили на руках мовчазно свідчать про її неледачу вдачу. Дебютуючи на тому імпровізованому «подіумі», українка почувалася ніяково, незвично, некомфортно, наче не в своїй тарілці, та виглядала красивою й загадковою перед очима швидкоплинної публіки, вкладаючи душу в милозвуччя назви «Україна»! «Їй би тим голосом хизуватися на вкраїнському весіллі чи в самобутньому фольклорному колективі», – «нашіптувала» мені ностальгія.
«А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо»… Пісня закінчується. Хочу познайомитися, поговорити, поріднитися зі землячкою рідною українською мовою, а може, й Батьківщиною. Та вона зачула моє запитання про «звідкіля родом», чомусь знітилася, засоромилася, відмахнулася та ще голосніше затягнула… «Україночку»! А затим – «Смереку», «Мамину вишню», «Їде козак з України»… Не знаю, скільки часу загалом та пані радувала нашими пісенними перлинами, однак співала, не лише, як мовиться, для душі. Перед нею була паперова коробочка з написом «For Ukraine» («Для України»), та перехожі чомусь зрідка зупинялися, щоб покласти туди гроші. Чому, коментувати не беруся…
А нещодавно у вагоні електрички я ладна була аплодувати смаглявому хлопчині років вісімнадцяти за… відразу до російської музики. Він зайшов у вагон під спів якоїсь рок-групи в телефоні арабською мовою. Юнак життєрадісно підтанцьовував у такт тій мелодії, зовсім не переймаючись думкою попутників.
Загалом, данці позитивно реагують на голосні розмови, дитячі пустощі, веселі молодіжні компанії в транспорті та й усіх публічних місцях… І цього разу данка літнього віку, над якою буквально навис меломан, усміхаючись, запитала назву пісні, яку, без перебільшення, хотіли чи ні, а мусили слухати всі пасажири. Хлопець, посерйознішавши вмить, сказав, як зав’язав: «Я приїхав із Марокко. Я люблю Данію, бо тут живе мій друг. І ця пісня – не російська, бо я не слухаю російську музику. Ця пісня з моєї країни». Звісно, ту тираду випалив англійською, та фразу «No the music of Russia» зрозуміли б навіть ті, хто нею не розмовляє.
… Я не встигла запитати, чому молодий іноземець не слухає російськомовних пісень і чому вирішив зізнатися в цьому публічно. Може, мова наших ворогів для нього, його друзів і родини теж асоціюється зі смертю?.. За цю чудесну мить я на ходу до перону теж голосно промовила йому «дякую» українською і англійською. Подумки ж побажала: «От би всі українці сказали собі й на цілий світ: «No the music of Russia».
Читайте також: «Росія заблокувала месенджер Signal».
