«Борза» з Волині: медик на фронті – друга головна ціль для ворога після командира

Дівчина з дитинства мріяла податися у медпрацівники або – у військові. Тож не дивно, що після закінчення школи вступила у Ковельський медколедж навчатися на медичну сестру. Вона – така перша у своїй родині! Згодом майже 5 років пропрацювала у міській стоматологічній клініці у Луцьку. Реалії сьогодення змусили Ангеліну поєднати одну омріяну в юності професію – з іншою: з грудня 2023-го медикиня стає військовою 53-го батальйону Волинської «сотки». Сьогодні вона – санітарний інструктор цього підрозділу, працює на лінії кейсевак та медевак. 

Кейсевак – екіпажі на позашляховиках, що заїжджають на найскладніші території фронту без спеціалізованого обладнання. Медевак – лікарський екіпаж, «швидка» з медичним обладнанням, на яку можна перевантажити поранених з евакуаційних пікапів. Утруднене дихання, кровотеча, понівечені обличчя, покриті у морозну днину червоним від крові інеєм пошматовані ноги… У кожному з цих випадків, попри вибухи, обстріли, дощ та заметіль, болото, треба зробити все можливе, щоб той зранений побратим, з яким ти ще вчора пив каву, зміг доїхати до госпіталю живим.

За ці 7 місяців бойовий шлях житнівчанки пролягав через Лиман та Авдіївку, зараз вона продовжує служити в одній з найгарячіших точок Донецького напрямку.

Найгірше, що можна почути – «у нас 200-й». А це – наш друг. І ми – геть безпорадні…          

– Чесно кажучи, вже збилася з ліку, скільком ми допомогли й скількох врятували за цей період. Одне знаю напевно – всі мої трьохсоті до «стабіка» доїхали живими. Бувало, за зміну могло бути понад десяток евакуацій. На першому чергуванні під Авдіївкою здійснили аж 18 «ходок». А за один раз, в одному авто, може бути як один поранений, так і семеро. Раділи дням, коли не було жодного постраждалого, – розповідає Ангеліна Мельник. – Якість надання першої допомоги визначає всі подальші шанси пораненого вижити. Тож працювати треба максимально ефективно й зібрано. Емоції мають заховатися десь далеко, якою б жахливою не була травма. Плакати можна вже потім, коли всі врятовані. Буває, найнебезпечніші для життя ушкодження  – майже непримітні. Тож першим враженням керуватися не варто. Наприклад, випадання кишківника з черевної порожнини назовні – одна з наймоторошніших картинок, яку доводилось бачити. Але насправді таке ураження вважається, порівняно, нескладним. Більш критичними є ампутації кінцівок. Найгірше, що можна почути – «у нас 200-й». А це – наш друг. І ми – геть безпорадні…

Останнім часом, за словами санінструкторки, медиків на позиції намагаються не пускати, бережуть тих, хто залишився. Адже багато хто уже загинув чи отримав тяжкі поранення, дехто – у полоні чи з різних причин демобілізований. Нині є підрозділи лише з одним медиком або й навіть – без жодного. Луцький та Камінь-Каширський батальйони 100-ї ОМБр (колишньої 100-ї Обр ТрО) також, на жаль, назавжди втратили по одному спеціалісту. Тому вкрай важливо ще в навчальних центрах досконало навчити солдата самостійно надавати собі та побратимові першу допомогу. Адже далеко не усім під силу хоча б правильно зупинити кровотечу до моменту можливості евакуації. Та й біля кожного бійця по медику не поставиш. А секунди можуть вирішувати чиюсь долю.

 – Медик на фронті – друга головна ціль для ворога після командира. Не буде медика – не буде кому рятувати решту воїнів. Саме тому ворог активно полює за цими фахівцями на фронті, – каже військова. – Ніколи не шкодувала, що потрапила сюди. Тут усі швидко стають своїми, рідними. Я – на своєму місці. І буду тут доти, доки могтиму приносити користь. Сподіваюся, що доживу до Перемоги! Що ми всі доживемо! І ще обіймемо на рідних порогах своїх близьких!

Іванна ГАЙДУЧИК.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ