Вони тримають на своїх плечах Україну.
Зараз нема чужих воїнів… Колонка журналіста з Волині
Сьогодні Україна переживає дуже важкі часи, опинившись у полоні широкомасштабної війни, яку спровокувала російська держава. І від того, наскільки ми будемо згуртовані, залежить, чи вистоїмо. На зразок того, як колись казали: народ і армія – єдині. Наскільки кожен із нас – молодих, дорослих і літніх – розуміє це
Війна прийшла на вкраїнську землю ще десять із половиною років тому. Через те, що в країні замість єдності вирувало політичне протистояння, вона й застала нас зненацька.
Щось подібне повторилося й два з половиною роки тому, коли весь світ волав про смертельну небезпеку, а на київських пагорбах заспокоювали нас, що все буде добре.
Ну, а коли на українські міста й села посипалися ракети, а з півночі, сходу й півдня посунули величезні колони окупантів, на прю з ворогом стали десятки тисяч героїв-добровольців.
Саме вони врятували спочатку столицю, затим – північні області від російського поневолення. Це – справжній приклад для всього суспільства, як треба об’єднуватися, і не тільки – в найтяжчу годину.
Наших захисників тоді згуртувала смертельна небезпека, що нависла над Україною. Але не тільки. Вони мужньо, вважайте, без страху пішли захищати себе, своїх дітей, батьків, рідних, односельців, свій народ, своє майбутнє.
Як не гордитися, що серед мільйонів українців знайшлися саме такі героїчні люди, які свідомо йшли на самопожертву в ім’я перемоги добра над злом.
Не розгубилися тоді, не пороз’їжджалися по далеких і близьких світах мільйони наших співгромадян, які почали згуртовуватися, щоб допомогти армії: хто – грішми, хто – продуктами, хто – речами. І ця всенародна хвиля підтримки й благодійності не стихає, а вдосконалюється, набирає нових форм.
Армія нізащо не буде сильною, а оборона – надійною, якщо не буде сильного й надійного тилу. Можна твердо сказати, що повага до нашого війська починається з поваги кожного з нас до себе.
За всіма опитуваннями наші ЗСУ мають найбільшу довіру народу. Бо хто ще нас захистить, як не вони? Тільки – вони! Хто підтримає нашу армію, крім нас? Тільки – ми!
З цього приводу хочу процитувати слова воєнного журналіста Михайла Ухмана: «Підтримуйте наших захисників кожну годину, кожен день. Якщо ваші рідні не воюють ще, – підтримуйте сусідів, знайомих, колег по роботі, однокласників, односельчан… Зараз немає чужих воїнів, зараз немає іншої країни. У нас – війна, одна на всіх. Ми зупинимо ворога або окупанти знищать нас».
Якщо ваші рідні не воюють ще, – підтримуйте сусідів, знайомих, колег по роботі, однокласників, односельчан… Зараз немає чужих воїнів, зараз немає іншої країни. У нас – війна, одна на всіх.
Коли народ і армія відчувають взаємну довіру та підтримку, то вони і є справжнім, непереборним монолітом, який нікому й нізащо не здолати й не перемогти.
Це суспільне єднання має щоразу, щогодини й щомиті міцнішати, бо воно залежить винятково від нашої сили, нашої волі й взаємопідтримки.
Хотілося б, що за сьогоднішніх нелегких обставин – кровопролитних битв – була активна підтримка й від політичних сил. Але де вони – наші партії, їхні осередки? Вони зникли, поділися з ефірів уже на другий день після 24 лютого, коли почалися жорстокі бої. Їх дотепер не чути… Це – ті, за кого наші громадяни голосували, кого підтримували…
Усе в житті пізнається в лиху годину, коли людині – важко. Так відбувається і цього разу, за нинішньої кровожерливої ненависної війни.
Але якщо ми й надалі залишатимемося разом, а не діятимемо розрізнено, поодинці, ми обов’язково переможемо. Бо з нами – правда і сила, і воля!
А значить – з нами Бог!
Михайло ЛАПКІВ, журналіст, позаштатний кореспондент «Волині».
Читайте також: Знаний господарник Волині Святослав Карбовський: «Сьогодні головним знаряддям праці нашого механізатора є не зубило й молоток, а – комп’ютер».
