«Господи, де були мої очі?..». Історія на вечір

Передмова

Моя мама, маючи чотирьох дітей і чотирьох онуків, встигала дарувати свою увагу й зовсім чужим людям. То вчительку Тамілу пригріла, то лікаря Ларису, то чотирьох медсестричок, поки й заміж не повіддавала.

Якось лікувала серце в терапії й привела додому медсестру Олю.

– Хай живе у нас дівчина, це ж – землячка, з наших країв. Вона заходить до палати, наче ангел-охоронець. Від її посмішки й лагідних слів усім хворим відразу легшає. А як вміло крапельниці ставить, уколи робить нечутно! Від нас їй і до лікарні близько…

Ніхто не був проти, бо мамині квартирантки назавжди вливалися, мов рідні, в нашу родину. За два роки повеселилися ми й на Олиному весіллі.

Для всієї родини був страшним ударом приїзд через місяць після весілля Богданової... дружини з двома семирічними синами-близнюками, яким він давно не платив аліменти.

Давно нема мами, а Ольга з Василем виростили чудового сина. Змалку він, вродливий білявенький синьоокий хлопчик дружив з чорнявою красунечкою Маєю. Смагляве личко, як яблучко, ще й дві ямочки на щічках, розкосі чорні очі, довга чорна коса.

Ходили вони не інакше, як взявшись за руки. Високі, стрункі, спортивні. Мая – капітан волейбольної, а Ігор – капітан футбольної команди і талановитий танцівник шкільної хореографічної студії.

На випускному вечорі вся наша сім’я й чимало знайомих тільки й милувалися цією елегантною парою золотих медалістів. Яку долю підготувало їм самостійне життя, на порозі якого стояли вони разом – такі різні й невимовно красиві?

Вона

Мая легко вступила на« істфак» університету і розпочалися цікаві студентські роки. У вільний час займалася волейболом. Інколи приїздив Ігор, який навчався у Києві на інженера-програміста.

Прихильників-залицяльників не бракувало, та вона чекала зустрічей з Ігорем. На останньому курсі подруга Іванна познайомила її на своїх іменинах із родичем із Тернопільщини – Богданом. І парубок, на десять років старший, своїми вишуканими манерами закохав у себе чорнооку смаглявку. Він вже міцно стояв на ногах. Закінчив духовну семінарію і юридичний факультет, працював адвокатом. Тому й пропонував катання на власному автомобілі, подарунки, запрошував до театру, в ресторани. Ігореві, який палко її кохав, ці розваги були не по кишені.

Богданові ж, якого Мая запросила познайомитися з батьками – підприємцями в районному містечку, до душі припали їхні статки. Він все наполегливіше пропонував дівчині вийти за нього заміж. І дівчина, отримавши червоного диплома, дала згоду.
Батьки не були у захваті від доньчиного вибору. Вони досі бачили її майбутнє лише поруч з Ігорем. Та й десять літ – це значна вікова різниця. Їм було неприємним зятеве показне підкреслено чемне ставлення до них, якесь зверхнє – до Маї. Але це – квітки.

Для всієї родини був страшним ударом приїзд через місяць після весілля Богданової... дружини з двома семирічними синами-близнюками, яким він давно не платив аліменти. А він же вдавав себе за холостяка!

Богданова брехня, що випливла, мов грім серед ясного неба, дала добрячу тріщину у сімейних взаєминах. Та ще його апетити прибрати до рук батьківський бізнес.

– Він же збирався Богові служити, духовну семінарію закінчив?! – скаржилася Мая мамі. – Господи, де були мої очі, як житиму з цією людиною далі?

А далі – трагедія. Поверталися батьки ввечері з Одеси і назустріч їм згори вискочив – засліпив п’яний водій.

І почалося… «Священник-­юрист», нарешті, показав себе. Мая все, виявляється, робила не так. Маленький синок дратував його, коли повертався далеко за північ напідпитку з ігор в карти, бо плакав і не давав спати. Наполягав, щоб бізнес, який дістався Маї у спадок, переоформила на нього, адже це через неї він набрався боргів. Якось дужою рукою вдарив так, що вона опинилася на підлозі. Підвелася – ще вдарив і пішов гуляти. Вона наплакалася й виставила його речі за хвіртку.

Він 

Маїна зрада надовго вибила Ігоря з життєвої колії. Після університету він попросився в армію й рік служив… у почесній президентській варті. А повернувся – мама й тато, вся наша родина підтримували його добрим словом. Влаштувався на роботу програмістом в одну з місцевих бюджетних організацій. Часто їздив у відрядження. Одного разу познайомився в автобусі з лікарем Мариною. Зав’язалася дружба. Один – два рази на місяць їздив Ігор до сусіднього міста на побачення з Мариною, здебільшого спілкувалися телефоном чи в соціальних мережах.

Саме коли Мая народжувала сина, у Ігоря відбувалося весілля. Серед запрошених – переважно медики. Це й зрозуміло. Маринині батьки й сама вона – лікарі. З Ігоревого боку також чотири пари медпрацівників.

Після урочистої реєстрації шлюбу – фотографування, зустріч гостей. Ігореві прибули організовано, стали в чергу і з гарними побажаннями вручали нареченій квіти, а главі щойно створеної сім’ї – конверти. Марина раптом почала вихоплювати їх з рук нареченого і, відкриваючи на очах у присутніх, голосно вигукувала: «А раптом вони порожні! Зараз перевіримо! О-о-о-о, щось ви малувато грошей сюди поклали!. Чого було йти на весілля, як дарувати нічого…». 

Ігор з батьками ладні були провалитися від цієї ганьби крізь землю. Тамаді вдалося якось згладити ситуацію. Та він виявився безсилим, коли ввечері, під час танців, Марину запросив її колега, а Ігор – свою партнерку по бальних танцях. Нареченій здалося, що її обранець вже занадто тулиться до дівчини. Вона підскочила, штовхнула її в спину, зірвала зі своєї голови вінок з фатою й несамовито підкидала ногами весільні атрибути. Інцидент завершився тим, що Ігор з батьками й своїми гостями залишили весільне свято.

Після безсонної ночі мама з татом умовляли сина їхати до дружини. «Ганебно все почалося, але ж ви тепер – подружжя, – переконували. – Напевне, вона отямилася після вчорашнього й мучиться-карається за те, що вчинила».

Послухав Ігор, швидко подолав сімдесят кілометрів. Та Марини вдома не застав. «Поїхала з друзями на шашлики, – пояснила її мама. – Весілля ж продовжується…».

– Мучиться, карається, – промовив Ігор сам до себе. На цьому спроба його сімейного життя закінчилася.

Нарешті – разом 

Про Маїне невдале заміжжя Ігореві розповіла мама. Оля зустріла її з дитятком у візочку на території лікарні, коли та привезла сина на щеплення. 

Мая з повними очима сліз обійняла Ольгу зі словами: «Яка ж я була дурна! Що я натворила!..».

– Важко їй самій з дитиною, ох і важко! – сказала з болем Ігореві мама.

Згодом зустрілися небайдужі погляди синіх і чорних очей. Всиновив Ігор Сергійка, народилася Даринка. Аби врятувати Маїн бізнес, йому довелося розрахуватися з бюджетної організації, колектив якої з жалем прощався з хорошим спеціалістом.
Недавно бачила всю сімейку. Вразила Даринка: Маїн овал обличчя і пшеничне Ігореве волосся, татове біле личко з рожевими щічками і сині, як волошки, розкосі оченята. На мене дивилися Мая і Ігор – обоє відразу. Доля недарма звела їх знову, провівши через складні випробування. Веселі, щасливі, тримаються за руки. Неначе вчора побралися, а вже сім років разом…