«Мені варто було віддати свої ноги, щоб врятувати 32 душі»

Історію мужнього воїна, який зараз відновлюється у львівському шпиталі, розповіли у новому випуску програми «Обличчя війни: Герої серед нас» на телеканалі «Конкурент TV».

Андрій каже, що не вірив у початок повномасштабної війни. У грудні перед війною поїхав у Люблін, де зустрівся зі своїм товаришем – на жаль, нині уже загиблим Миколою Мялковським, і хлопці говорили на тему можливої повномасштабної війни.

 «Слухай, друже, я не вірю в цю війну, думаю, що росія «пограє м’язами»… і це все припиниться», – так тоді казав Андрій.

У 2014–2015 роках Андрій служив у 14-й «князівській» бригаді, а у 2022-му, у перший же день вторгнення ворога, приєднався до лав тероборони.

«Я вже на той час був сержантом, на посаді штаб-сержанта групи розвідки. Штабна робота не моя була. Підійшов до мене командир батальйону і каже: «Давай ми з тебе зробимо офіцера»… Я подумав – класно ж буде, якщо стану таким офіцером, про посаду якого давно міряв. Я хотів бути толковим і класним командиром», – зізнається чоловік.

«Я, напевно, є старомодний трошки і вважаю, що офіцер має заходити на позицію першим, а виходити – останнім».

Потім були 2 місяці курсів підготовки командира піхотного взводу в Латвії.

Після навчань Андрій поїхав до славнозвісного «Серебрянського лісу» вже молодшим лейтенантом, командиром піхотного взводу.

Після цього був Авдіївський напрямок, де ветеран і отримав поранення.

«Ми міняли 115-ту бригаду. Я вже тоді був командиром роти і заходив перший із хлопцями… Налагоджував логістику, озброєння – яке, куди… Ми «виставилися», все було добре. Зліва від мене стояв 53-й луцький батальйон, справа трохи позаду за мною моя 3-тя рота, по суті, у мене правий фланг був відкритим. А зліва від 53-го батальйону був 51-й. І 51-ий почав сипатися – почали вони заходити… Мені дзвонять по «Ватсапу», кажуть – треба відходити, бо ми будемо в «мішку». Я кажу: «В мене поки наказу немає». росіяни нас тиснули дуже сильно: в 6–7 разів їхні сили переважали, і це не говорячи ще й про техніку, авіацію», – розповідає Андрій.
Коли ж хлопці отримали наказ від командування відходити, то почали поступово, по кілька осіб, відступати.

 «Але мені ж треба було в цей час максимально «тримати» фронт… Мені це вдалося зробити. Я, напевно, є старомодний трошки і вважаю, що офіцер має заходити на позицію першим, а виходити – останнім. Я відходив крайнім. Все підірвав, знищив радіостанцію, «Старлінк», «ЕкоФло»... Я виходив – і мені під ноги просто впало. Я не знаю, що це було. Не FPV-дрон, не з міномета, не з артилерії, не з танка, бо я б тут не сидів би…
Коли йде поранення, то час просто так тягнеться, тягнеться… Я отак просто падав зі своїх ще здорових ніг на спину… Права нога – бачу вже кістку, ліва нога – ну так, треба перемотувати спочатку праву. Я вже коли впав на спину, зрозумів, що у мене ніг нема. Я чітко знав – навіть якщо мене відвезуть, евакуюють, у мене їх не буде», – пригадує воїн.

З турнікетами на обох ногах Андрій пробув майже 9 годин, при рекомендованих 1–2 години…

Пережив він і 6-хвилинну клінічну смерть.

«Як сказав мені командир батальйону: «Ти зміг витягнути роту, та не зміг витягнути себе», – розповів ветеран.

Але лучанин впевнено каже: «Мені варто було віддати свої ноги, щоб врятувати 32 душі», – йдеться у відеорозповіді, яку ви зможете переглянути за цим QR-кодом:

 Допомогти Андрієві у лікуванні та реабілітації ви можете за цими реквізитами:

• посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/3A6ZTpiyr3;
• номер картки банки: 5375 4112 1339 0516;
•  поповнити конверт через Приват24: https://www.privat24.ua/send/1p535;
•  номер картки конверта: 5168752104451144;
•  карта ПриватБанк – 5168752092816548 – Соломіна Руслана;
•  PayPal: [email protected]. 

Ангеліна ГУЩИНА, konkurent.ua.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ