Від нападу на Камінь-Каширський, внаслідок якого повстанці знищили понад 100 ворогів, «большевики» просто дуріли…

Павло Климович Климук народився у 1904 році в селі Скулин Ковельського району. З вересня 1937-го він два роки працював учителем Кортеліської школи на Ратнівщині. Потім продовжував учителювати в місті Ковелі. Після початку німецької окупації став інструктором шуцманшафту (охоронного підрозділу) у селищі Луків Турійського району

Рейд на Волинь під виглядом радянських партизанів

Увечері 20 липня українські поліцейські несподівано напали на німецьких військових, які були в гарнізоні, відібрали у них зброю та зв’язали, але не вбивали. Потім повантажили на підводи всі запаси: креси, кулемети та 2 легких міномети із запасом боє­припасів, кілька десятків тисяч набоїв та інше військове майно. Особливу цінність, як потім виявилося, мала… 300-літрова бочка зі спиртом. Спочатку рухалися на Волинь під виглядом радянських партизанів. Вже опівночі зустрілися з «червоними» і, завдяки спирту та знанню російської мови, швидко з ними подружилися. Більшовики допомогли переправитися через річку Ясельду, а потім пройшли вулицями спаленого містечка Хомськ Дорогичинського району. 

Наступного дня пополудні знову натрапили на «червоних» партизанів. На цей раз обманути їх не вдалося. Партизанські командири загону імені Чапаєва вже знали, що повстанці йдуть із Пісок і їх загін налічує 40 осіб. Вони попередили: якщо українці не складуть зброю, то будуть оточені й ліквідовані. Ця загроза була цілком реальною. Хлопці знали, що двома тижнями раніше повстанський командир Когут із 120 вояками, який так само пробивався до своїх, пішов на переговори з партизанами і був знищений. Лише один боєць дивом зумів урятуватися і розповів про цю трагедію. 

Як усе це сталося, детально описав також командир Пінського партизанського з’єднання Іван Шубітідзе у своїй книзі «Полесские были». Він згадує, як вдалося обманути наївних українських вояків та заманити їх у партизанський табір. Вдаючи гостинних господарів, «червоні» запросили повстанців сідати за столи та разом пообідати. «Бульбівці» сідали, не знімаючи зброї.

– Дорогі гості! – звернувся до них Куньков (представник штабу з’єднання і Пінського підпільного обкому ВКП(б). – Авт.) – Не зручно вам буде за столом зі зброєю. Не ображайте нас. Почувайте себе, як удома.

– Друзі, – підхопив Кузічкін (командир загону ім. Суворова. – Авт.). – Кажуть, що воїна славить зброя в бою, а ложка – за столом! Давайте краще домовимося, чим будемо відміряти горілку!

Спочатку командир, а потім інші повстанці почали знімати автомати та ставити їх біля столу. Почалися тости. Група партизанів ніби випадково стала між столом і зброєю.

Повернути її повстанцям уже не вдалося. Їх вишикували й відібрали також пістолети та гранати. Потім запропонували перейти на сторону радянських партизанів. Лише після третьої команди зі строю вийшло п’ять чоловік. У цей момент кілька інших кинулися втікати, але їх всіх убили, крім одного. Петляючи між деревами, він зумів утекти. Що сталося з рештою повстанців, Шубітідзе не пише, але зі спогадів інших партизанів відомо, що роззброєних «бульбівців» відвели у велику землянку і закидали гранатами. 

 В ході цієї блискучої операції повстанці здобули понад 20 тисяч набоїв, 5 кулеметів, понад 100 пістолів та іншу зброю, 16 друкарських машин, 4 радіоприймачі, 11 коней із сідлами.        

Климук бачив, що партизани мають десятикратну чисельну перевагу, і тому вирішив затягувати переговори до вечора. «Чапаєвці» також не хотіли починати бій, щоб уникнути втрат. Зрештою домовилися їхати разом у партизанський штаб. Повстанські командири Назар і Черник сіли на підводи до партизанів, але зброї не віддали. Єдиною здобиччю «червоних» стала бочка зі спиртом, і тепер більшість «народних месників» трималися біля неї, щоб націдити собі цілющого напою. Коли їхали дорогою, побачили, що наближаються до великого лісу, і там, очевидно, чатує засідка. Щоб виграти час, Назар наказав зупинити валку і напоїти коней, які ще з ночі нічого не пили. Він також почав насміхатися з «більшовицьких» начальників, що вони бояться повстанців, якщо оточили їх з усіх боків. Командир загону дав команду партизанам їхати вперед. Десь метрів за 600 від лісу повстанці несподівано відкрили вогонь по «червоних» і примусили їх втікати, а самі повернули назад в сторону міста Дорогичина. Таким чином Назару вдалося щасливо і без втрат привести своїх вояків на Волинь. Його призначили командиром куреня у складі загону УПА «Озеро». 

Легендарний напад на «столицю Волинського Полісся»

Саме курінь Назара відіграв вирішальну роль під час нападу на місто Камінь-Каширський у ніч із 19-го на 20 серпня 1943 року. Наступ був запланований таким чином, щоб максимально використати фактор несподіванки.

Спочатку в центр міста мала непомітно проникнути спецгрупа для захоплення «горки» (частина міста, де були укріплені німці), а вже потім мав початися загальний наступ. Климук запропонував створити спецгрупу з тих вояків, що прийшли разом з ним із Пісок, і призначити командиром Черника. В групі з 30-ти вояків четверо мали кулемети, а решта – автомати. В кожного – пістоль, ніж, сірники, електричні ліхтарики, по кілька гранат, а також – пляшки з бензином, сокири, пилки, ножиці по дроту і ракетниці.

Перед вступом до міста зняли чоботи і заховали їх у траві, обережно прокралися до «горки» і безшумно ліквідували вартового. Спогади учасника бою: «Одна частина з нас скочила і зайняла німецькі відкриті становища, друга обливала бензиною будинок, де дрімала польська поліція, третя входила всередину будинку, де були німці. В одній з кімнат світилося – то була вартівня. Троє наших спритно відчинили двері. Німці спали на ліжках, тільки один куняв біля столу та в куті дрімав перекладач-поляк. Чути тихе «руки вгору» і за хвилину наші почали виносити зброю та вивели 9 німців, яких замкнено до возівні… На другому поверсі почулися довгі серії. В той же час блиснуло вогнем і пекельні язики зі всіх боків невмолимо тулилися до стін будинку, де була польська поліція. Почулися зі всіх боків стріли, вибухи гранат в будинку поліції, біля будинку СД та навколо по місту… Ситуація на «горці» покращала. Німці, які почали оточувати в підніжжі «горки», відступили, а ті, які були в будинку, почали здаватися». 

В ході цієї блискучої операції повстанці здобули понад 20 тисяч набоїв, 5 кулеметів, понад 100 пістолів та іншу зброю, 16 друкарських машин, 4 радіоприймачі, 11 коней із сідлами. Не меншу цінність мали 600 центнерів солі, 500 центнерів борошна, 80 центнерів цукру, а також великі запаси шкіри, мундирів та іншого. В полон потрапили 14 німців та перекладач-поляк. Один із командирів запитав їх, чи брали вони участь в акції на село Кортиліси (з 1950-го – Кортеліси. – Авт.). Відповідь була: «Так». Після цього їх було привселюдно розстріляно. 

«Під час бою ворог втратив убитими понад 100 чоловік (разом із польською поліцією). Втрати повстанців становили 2 легко ранених. Вістка про подію понеслася ген-ген по Поліссі. Большевицькі партизани прямо дуріли…».

«Хотешівський Князь» живим ворогам не здався… 

Як згадує Шубітідзе, його брига­да разом із загонами Олексія Федорова розгорнула активний та успішний наступ проти українських націоналістів. Але це – явне перебільшення. Адже сили повстанців швидко зростали, і вже на початку вересня 1943-го вони розгромили німецьких окупантів під Радовичами, а ще через місяць розпочали великий наступ, щоб витіснити «червоних» із Волинського Полісся. Головною базою куреня Назара стали околиці села Хотешів. Козаки навіть почали жартома називати свого командира «Хотешівським Князем». Під час наступу на Любешів у складі куреня особливо відзначилась сотня Мазепи. Вона першою увірвалася в містечко і завдала партизанам великих втрат. Але після поранення командира і підходу резервів «червоних» повстанці були змушені відійти до Пнівного. Загалом, у цих боях жодна зі сторін не отримала вирішальної перемоги.

У січні 1944 року Климук видав наказ-привітання воїнам куреня: 

«Друзі козаки, підстаршини, старшини! 

З нагоди Різдва Христового присилаю вам сердечні побажання веселих свят та щасливого Нового Року… 

Слава Вам, Лицарі – Герої сьогоднішніх змагань за те, що на заклик народу пішли Ви перші без вагань у лави УПА, за безприкладну відвагу в боях з ворогами під проводом таких командирів, як: с. п. (славної пам’яті. – Авт.) Лисенка, с. п. Маркевича, Галайди та безстрашного Мазепи, …за відбутий повний трудів та небезпек рейд Береза-Картузька, …за одчайдушну самопосвяту учасників боїв під Дивином, у Любешові, під Радовичами, під Пнівном, Новими Червищами, у Седлищах, Краснім Борі, під час здобуття Камінь-Каширська та теж за всі незчисленні інші незабутні бої…

За глубоку свідому дисципліну, за пошану своїх зверхників, за бойову солідарність, за дружнє братнє співжиття прийміть від мене сердечну подяку… Усім тим, що ранені в боях або знеможені недугою, моє глубоке співчуття та сердечне побажання швидкого виздоровлення. Глубокий поклін тіням безстрашних Лицарів, найкращих синів України, павших геройською смертю в пройдених нами боях…

Друзі, Україна в вогні та крові. Над знедоленим народом знущаються криваві кати, за рани, за смерть, за кривди народні не може бути пощади ворогам, лише одна смерть. Так до бою. Вперед до нових перемог…

Слава Україні! – Героям Слава!

Командир куріня /-/ Назар».

На початку 1944-го українські повстанці почали готуватися до переходу фронту. Вони будували нові криївки та ретельно маскували запаси продуктів і амуніції, великі підрозділи поділили на менші, фізично слабких та ненадійних вояків відпустили додому. Павло Климук отримав нове псевдо «Крига» і був призначений командиром «Полтавського» загону, але продовжував далі діяти на межі Волині та Берестейщини. В цей час особливо «розперезалися» радянські партизани, які нещадно грабували українських селян. Наприкінці березня 1944-го в бою з ними загинув один із найближчих соратників Назара, командир сотні Мазепа (Іван Кобець), посмертно нагороджений Золотим Хрестом Заслуги УПА. 

Наступні місяці Назар разом із командиром групи УПА «Турів» Рудим (Юрієм Стельмащуком) перебував поблизу озер Оріхове, Волянське та Біле на півночі Ратнівщини та Любешівщини. Після того, як у другій половині липня 1944 року фронт посунув на захід, Головна команда УПА видала наказ перейти від оборонних дій до наступальних. Назар отримав доручення сформувати бригаду УПА «Пам’ять Базару». Цікаво, що до її складу увійшла сотня під командуванням жителя села Кортеліси Михайла Горніка (Орлика), якого Климук знав ще від часу своєї праці в Кортеліській школі. Витяг із доповідної записки Волинського обласного управління НКВС: «26 серпня в лісі біля с. Теребовичі Ратнівського району в результаті проведеної чекістсько-військової операції убито – 12, захоплено в полон – 58 бандитів із сотні «ОРЛИКА», яка входить у курінь «НАЗАРА». Взято трофеї: 4 гвинтівки, 3000 штук патронів, 300 червоноармійських шинелей, 5 коней, 2 воли».

Те, що у семидесяти убитих і полонених повстанців було лише 4 гвинтівки, наштовхує на думку, що чекісти захопили в полон переважно беззбройних місцевих жителів. Пояснення, що «захоплені бандити перед полоненням кинули свої гвинтівки в озеро, а частину гвинтівок убитих забрали бандити, що відступили», виглядає не переконливо. Що не викликає сумнівів, то це – величезна чисельна перевага 9-ї стрілецької дивізії внутрішніх військ НКВС над повстанцями. В ході безперервних боїв вони зазнавали важких втрат. Назар (Павло Климук) загинув 12 вересня 1944 року в сутичці біля села Велика Глуша Любешівського району. На честь героя створена ним бригада отримала його ім’я.