«Я для того й воюю, щоб мої діти не воювали»

Ніна ЮЖАНІНА, народна депутатка із фракції «Європейська Солідарність», вважає, що збільшення військового збору до 5% стане надто великим навантаженням на легальний бізнес:

 «Насправді до 5% – це дуже висока ставка на всі види доходів, тому що «білі» доходи точно підуть «у тінь», бо кожне навантаження на фонд оплати праці призводить лише до таких наслідків. Це – аксіома». 

Петро КУЗИК, командир батальйону «Свобода», про перемир’я:

 «Всі дуже втомилися від війни. Якщо знаєш, з ким маєш справу – з «москалотою», то усвідомлюєш, що перемир’я – перенесення війни на плечі наших дітей. Я для того й воюю, щоб мої діти не воювали, і діти моїх друзів, родичів… Я своїм дітям такого не бажаю».

Сергій ЦІХОЦЬКИЙ, офіцер 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка ЗСУ, закликає не відсторонюватись від боротьби України за виживання: 

 «Якщо ти боїшся вступити в лави Збройних сил, якщо ти боїшся літаючих над головами FPV-дронів чи снарядів, сиди вдома, але допомагай, бери в цьому участь. Це – дуже важливо. 
Не можна бути байдужим сьогодні до того, що відбувається в нашій країні. Нам це полегшує роботу і зменшує кількість ворогів».

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, про Папу Римського Франциска, який розкритикував закон про заборону російської церкви в Україні:

 «Демократичний світ здригнувся, коли очолюваний атріархом кирилом «Всесвітній російський народний собор» проголосив російську агресію проти України «священною війною». У відповідь Парламентська Асамблея Ради Європи засудила рпц і кирила як інструменти війни рф проти України. Папа і його найближчі співробітники про «священну війну» не сказали ні слова, хоч постанова рпц – це порушення основ християнського віровчення. Церква, яка проголошує «священною» геноцидну агресію своєї держави проти іншої країни та нації, зрікається заповідей Христа. Всі про це знають, крім Франциска, який засуджує Україну за уявну заборону молитися православним в Україні. Ми нікому не забороняємо молитися, натомість хочемо заборонити діяльність рпц, яка замість служіння Христу обрала виконання доручень міжнародного злочинця путіна».

Віктор ШЛИНЧАК, журналіст, про рішення Польщі не збивати російський «Шахед», який залетів на її територію цими днями:

 «У новині про те, що поляки вирішили не збивати «об'єкт» (чи то ракету, чи то дрон) на своїй території, все – прекрасно. І «відмазка», що була погана погода, хоч усі очевидці уже написали, що було світло та ясно, і те, що 25 км – то не така й велика відстань від кордону, і що польське військо спостерігало за прольотом, але досі не можуть знайти рештки «об'єкта». 33 хвилини у повітряному просторі Польщі! У цьому всьому приховується страх навіть самих себе захистити, аби не розізлити путіна. Цікаво, якщо наступного разу (не дай Бог, звичайно) ракета впаде десь у середмісті Кракова чи Любліна, польська влада і тут скаже, що вона нічого не помітила, бо пила в цей час «хербату»?».

Наталія БАЛЮК, журналістка, про факти видалення рекламних щитів із гаслом «Армія. Мова. Віра. Незалежність»:

 «…Влада Зеленського на третьому році широкомасштабної війни зрозуміла (!?), що «какаяразница» зараз – «не на часі», і вирішила «осідлати» патріотичний порядок денний. Виявилося, що передвиборче гасло Петра Порошенка «Армія. Мова. Віра», яке свого часу «95 Квартал» висміював, зараз – вкрай потрібне й актуальне. І влада не хоче віддавати таку благодатну і перспективну тему опозиції… Бо розуміє, що на своїх попередніх передвиборчих гаслах і обіцянках вдруге вибори не виграє. Але вдавати з себе патріотів і водночас нищити патріотичні гасла на білбордах лише тому, що їх встановила опозиція, це чергове свідчення того, що і світоглядно ці гасла їм чужі».

Віктор АНДРУСІВ, публіцист, про причини прориву росіян на Покровському напрямку:

 «Є дві причини: фізична – відсутність людей і снарядів. Людей настільки бракує, що пілоти fpv-дронів тримають окопи. Аналогічно зі снарядами, якщо раніше вдавалося знищити половину орків у момент висадки десанту, то тепер взагалі нічим не стріляють. Друга причина – управління. Тут не буду нічого писати – самі згадаєте, де і з ким були публічні конфлікти. Від себе додам, що на початку весни бойових комбригів знімали за одне втрачене село, а тут вже оперативна криза – і нічого».

Олександра МАТВІЙЧУК, нобелівська лауреатка, голова Центру громадських свобод, про відчуття безкарності у росіян за злочини протягом всієї їхньої історії:

 «російські військові вчиняли жахливі злочини в Чечні, Молдові, Грузії, Малі, Сирії, Лівії. Вони ніколи не були покарані за це. Вони вірять, що можуть робити все, що захочуть. Коли мене питають, для чого вони розстріляли машину з матір’ю та дітьми, якій самі ж і надали дозвіл на евакуацію та ще й помахали рукою ніби на прощання, то у мене на це – проста відповідь: не було жодної легітимної мети, як і жодної військової необхідності. росіяни зробили це тільки тому, що могли».