Анельчин «сюрприз»: історія на вечір

Дівча росло кмітливим і слухняним. Не зогледілася Марія, як внучка закінчила школу. Згодом здобула професію медика і, як розказувала баба Маня своїм сусідам, пішла на свій хліб…

Хочу додати, що Ксеніна бабуся мирно жила по сусідству зі своєю подругою ще з дитячих літ, такою ж доброю і трудолюбивою Анелькою. Так склалося в житті, що обидві жінки рано овдовіли й самотужки ростили дітей. У Марії були три доньки і син, а в Анельки – три сини і донька. Роки минали, діти росли, а їхні мами спершу раділи, а потім – смутком вкривалися обличчя, коли сини і доньки полишали родинні гнізда. 

А скільки було радості, коли діти обдаровували бабусь онуками! Ксеня була для двох родин улюбленицею, бо Анельчині жили далеко. До того ж, її донька Уляна рано зважилася виїхати до Італії, де вийшла заміж за сеньйора. Матір провідувала лише раз на рік. А то все висилала посилки з різними речами – потрібними й непотрібними. Анелька роздавала їх сусідам, а більше всього ділилася з подругою Марією, а та все складала для внучки.

Ксеня в скорому часі вийшла заміж, зустрівши гарного хлопця Степанка, й переїхала до іншого міста. Молоді не забували бабуню і часто навідувалися на гостини, а то й старалися в чомусь допомогти старенькій. Великою насолодою для Ксені було побалакати з найріднішою людиною про все на світі, розказати їй усі свої таємниці, поділитися найсокровеннішим, знаходячи розраду і відчуваючи підтримку (її мама через хворобу відійшла у засвіти молодою). А бабця Маня, здається, світ би пригорнула до серця внучки, не кажучи вже про подарунки. Все їй віддала б, а найпрестижнішими вважала закордонні гостинці. Бувало, порозкладає їх на дивані, мовляв, вибирай, що захочеш, а то і все забирай. Ксені не хотілося бабуню ображати, бо ті гостинці не дуже були їй до вподоби, але, хоч не хоч, щось собі брала. 

Дбайлива бабуся непомітно один із таких «атрибутів» запхала у кишеню Степанової куртки, в яку була одягнена Ксенія. 

Якось із чергових італійських подарунків була… жіноча білизна. Дівчина подякувала, але нічого не взяла. Але дбайлива бабуся непомітно один із таких «атрибутів» запхала у кишеню Степанової куртки, в яку була одягнена Ксенія. Здавалося, що бабуня зробила добру справу, адже та річ – потрібна завжди. Через декілька днів наступило тепло, то куртку довелося відкласти до холодних часів і про те, що в кишені щось завалялося, і забулося.

Якось, уже значно пізніше, коли похолодало, Степан згадав за свою теплішу річ, і вранці, збираючись з дружиною на роботу, намацав у кишені… згорточок. Нічого не передбачаючи, швидкими рухами за мить дістає жіночу «принаду» і ніяковіє, а

Ксеня, побачивши її, підняла неймовірний крик, звинувачуючи коханого у зраді. 

Той злощасний «ланцюжок» розмотували довго, бо справа доходила до розлучення. І лише, коли Ксеня розповіла про пригоду бабусі, та й розставила всі крапки над «і», зізнавшись у своєму «доброму намірі». А про Анельчин «сюрприз» і донині згадують у родині.

Ніна МЕЛЬНИК.

Читайте також: «Вдовине щастя: історія на вечір».