«Від нього стільки ласки й доброти, стільки чуйності, що я передати не можу!».
«Коли відчуєш, що не можете одне без одного, тоді – це кохання. А якщо можете – то ще треба шукати!»
Роман баби Марії та діда Віктора зі звільненого Мощуна під Києвом
Замість передмови
– Ми живемо з чоловіком вже 14 років. Раніше були сусідами. Як виявилося, любимо одне одного.
– Як ви це зрозуміли?
– А він почав до мене залицятися!
Баба Марія сміється. За плечима жінки 59 років життя без Віті, й 14 – із ним. Разом, скільки? 73 роки. А в момент нашої розмови, буквально за спиною, ви побачите вщент зруйнований будинок, спалені дерева та розбиту бруківку. Баба Марія з дідом Вітею живуть у знищеному росіянами селі Мощун, що за 30 кілометрів від Києва.
«Ми прожили 14 років і не сказали навіть «брешеш»… Фото із сайту – yatebeviyna.org.
Як інформує yatebeviyna.org, навесні 2022-го село фактично стало фортпостом для столиці, допомогло українським військовим виграти битву за Київ. 21 березня Мощун звільнили. Люди досі оговтуються від боїв, живуть у модульних будиночках, сараях та прибудовах…
«Зайка, в мене в молодості такого не було»
1.
… – А як він до вас залицявся, бабусю Маріє?
– Йде з роботи якось і каже: ««Сасєдка», що це до тебе навіть у гості неможливо зайти?». А я йому: «А ти з роботи? «Кушать» хочеш? Чаю, може? Просто «по-сасєдськи», я всіх угощаю!» Тоді він раз зайшов. Потім ще раз. Ой, доця, такого почуття людського не було ніколи.
– Якого?
– Ну, що не можемо одне без одного. Ми прожили 14 років і не сказали навіть «брешеш»…
Гарно залицявся! То «морожине», то торт приносив нам з сусідкою. А потім стався нещасний випадок. Його вдарили по голові, тут на зупинці, в лікарню забрали. Думаю собі: «Провідаю «сосєда»!». Тоді син його каже: «Тату, подивись, кого ми тобі привезли!».
А він каже: «Моя Машенька!». «Откуда» я знала, що я його – Машенька? Ми ще не жили разом.
Після лікарні він повернувся в Мощун. Тоді, каже, невістка питає в нього: ««Тімофєєвіч», куди вас?». А він їй: ««Єслі» можна, нехай мене Маша забере!».
– Скільки вам було тоді років?
– 59! Отак я його забрала додому.
– А він десь жив поряд?
– Осьо його хата! Вже знесли її, розбили вщент. І сліду нема, що тут хата була. Про що я? А, ну от так тоді я забрала його, бо треба було «ухажувати», а то був худюсінький-худюсінький.
– Як ви почали жити разом?
– Та спитав якось: «Ти не проти, щоби ми жили разом?». Я спершу про дітей подумала, мовляв, що скажуть. У Віті – три сини, а в мене – дві дочки. Але діти нас відразу підтримали!
Моя молодша дочка каже: «Мам, я давно бачила, що ти до дяді Віті небайдужа. Слава Богу, що ви так знайшлися. Батька не повернемо».
Перший чоловік баби Марії помер. Дід Віктор вже багато років розлучений.
Зайка, в мене в молодості такого не було. Від нього – стільки ласки і доброти, стільки чуйності, що я передати не можу.
– Невже ви не сваритеся?
– Боже відверни! За що? «Нє, та буває, що я там щось «по-бабиному», скажу. А він: «Всьо-всьо, Машенька! Все нормально!».
Він все робить! Я можу піти язиком поляпати, вибачте на слові. Приходжу, а він вже «картошки» нажарив чи там що-небудь… Каже: «Мамка, іди «кушать»!». Осьо кицька мене покусала, а та рука болить. Він не дає мені «даже» за холодну воду взятися. Отака історія у мене…
2.
– Бабусю Маріє, а що таке любов?
– Взаєморозуміння і повага. Це повинно бути. І таке, доця, знаєш, що без тієї людини дня не можеш прожити. Якось мене прооперували, тиждень була в Києві в дітей. Я додому рвалася страшенно, кожен день плакала. Хотіла до нього, щоб він мене обійняв. Щоб просто поговорили! Вже не ті «года», щоби щось більше.
3.
– А ви – щаслива?
Нікуди правди діти, на цьому моменті я очікувала щось на кшталт: «Та яке тут щастя, доця? Будинку немає, сама бачиш! Живемо в сауні». Але…
– Так, доця. Не дивись так на мене. Я – щаслива, навіть зараз.
… – Коли ви дізналися, що будинку більше немає?
– Від мене дівчата приховували. Якось по інтернету побачили, що наші будинки розбиті. Коли я глянула, наче – моя хата! Мені як щось у той момент зробилося! Боже, та за що? За які гріхи? Все згоріло, доця, дотла. Абсолютно все! Я залишилася без нічого. Ми жили тут, як в Києві! Все було! І тепла вода, і туалет в хаті. І пральна машина і два холодильники! Діти на 70 років подарували от таку «плазму». Все було! А внучка з чоловіком хотіли тут жити на третьому поверсі. Ми з дідом старалися, чекали на них.
Дід перший поїхав у Мощун. Повернувся в Київ і мовчить. Я кажу: «Зайка, а що там «ето самоє»?». Він мені: «Та я поїду, трохи приведу все в порядок…». Я, коли приїхала, Бо-о-о-же, за голову взялася! Але він вже до мого приїзду все підрихтував.
Двері в сараї поставив, там, де ми зараз живемо. Зробив ті нари, на яких ми спимо досі. Тут страшне робилося!.
4.
Мій дідусь старається все робити, відновлювати. Він не може, щоб щось не робити. Буває скажу йому: «Ну все, «дєд», відпочиваємо!». Він мені: «Ти, мамка, бери книжку читай і кросворди «рішай», а я дрова буду колоти!». Він собі роботу завжди знайде!
5.
– Що таке кохання?
– Від того, що ти мене питаєш, доця, другий раз, моя відповідь не зміниться! От коли відчуєш, що не можете одне без одного, тоді – це кохання. А якщо можете – то ще треба шукати!
Зараз ми спимо на окремих ліжках, ну як на ліжках, сама побачиш, але навіть там за руки тримаємося. Своєю як вхопить мою руку і повторює: «Моє ти сонечко!». Мені здається, це – любов!
… Він дуже за мене переживає. Я впала, вибила руку. Не можу підняти, важко. Він як побачить, що я щось несу, то готовий мене набити.
«А що дід Вітя?», – запитаєте. А от якраз заходить на подвір’я. Давайте послухаємо.
«Бо полетіти ви зможете тільки разом…»
1.
– А пригадаєте, коли Марія почала вам подобатися?
– Ой-йой-йой!…Десь 14 років тому. Тоді ми обоє були одружені. Я допомагав цей будинок будувати її чоловікові. Думок про неї тоді взагалі не було. Хоча й для себе тоді відзначив, що це – прекрасна жінка! Ну так сталося, що чоловік у неї помер, а спілкуватися ми почали вже після його смерті.
Так живемо і не тужимо. Тільки зараз голова – не на місці: сини зараз мої воюють. Ось це – страшно, а будинок – це все дрібниці. Пам’ятаю, як в інтернеті побачив, що мій будинок ще стоїть, а її вже зруйнований, складно було їй це показати. ..
2.
– За що ви любите Марію?
– Якщо я скажу, то ви – не повірите! Душа тепла в неї. Прекрасна вона! Тільки один у неї є недолік: вона все життя намагається робити тяжку роботу. Я її постійно сварю за це.
3.
– Що таке кохання?
– Ой-йой-йой… Кохання – це коли людина приростає потихеньку до тебе, і ти відчуваєш, як в душі крила з’являються. А може одне крило? А інше – в неї? Бо полетіти ви зможете тільки разом…
*
«Коли жінка «рядом, да», мамка? Ой, які в тебе руки холодні!», – каже до бабусі.
«Зате серце гаряче!», – зашарівшись відповідає жінка.
Повний текст – на сайті yatebeviyna.org.
