«– Лікарю, чесне слово, я не сплю».
Хто стріляв у пацієнта?
Йде операція. Чути трагічний голос хворого: – Лікарю, я, здається, не заснув. – Бути цього не може!
Хірург продовжує оперувати.
– Лікарю, чесне слово, я не сплю.
– Та годі вам!
Лікар робить надріз.
– А-а-а! Боляче!
– Дивись ти – і справді не заснув.
– Я ж вам казав.
– Ну і мовчіть собі в ганчірочку ... з хлороформом. До речі, дайте йому ще.
– Кайф .. Докторе, а ще можна?.
– Можна.
– Кайф... А ще?
– Можна. Дайте йому киянкою по голові... «Бум»!
– Дикий кайф… А ще киянкою можна?
– Досить з вас, а то швидко звикнете.
– Докторе, ну як там? Це – небезпечно?
«Значить, забігаю я, від гріха, в комерційний магазин, намагаюся натягнути перші-ліпші штани і раптом: «Бум! Бах!».
– Хворий, ви мені заважаєте.
– Я можу й піти.
– Ні, залишіться. Нічого небезпечного немає. Куля пройшла навиліт, не зачепивши життєво важливих центрів. До речі, що за кретин у вас стріляв?
– Чому кретин?
– Так хіба ж так стріляють! Трохи вище треба брати і лівіше, лівіше...
– Все дуже просто, докторе. Лежу я пізно ввечері з коханкою в ліжку, нікого, крім неї, не чіпаю, і раптом: «Бум! Бах!». Чоловік прийшов.
– А! Значить, її чоловік стріляв?
– Яке там! Слухайте далі. Значить, лізу я з балкона, нікого не чіпаю, і раптом: «Бум! Бах!». І я падаю на улюбленого собаку дільничного міліціонера.
– Ага, значить, дільничний стріляв.
– Він, звичайно, стріляв, але жодного разу не влучив. Значить, біжу я собі голий по вулиці, біжу, нікого не чіпаю. І раптом знову: «Бум! Бах!». Чую, ззаду хтось доганяє. Виявилося, це – маніяк-убивця на сексуальному грунті.
– Невже, він стріляв?
– Ні, цей лише мене ласкаво душив. Добре, що поруч рокери на мотоциклах розважатися їхали. Ми з цим маніяком три квартали від них втікали.
– Так що – ці стріляли?
– Та що ви? Це ж – діти, пустуни. Правда, бідного маніяка насмерть таки задавили.
– А у вас коли нарешті вцілили?
– А ви слухайте. Значить, забігаю я, від гріха, в комерційний магазин, намагаюся натягнути перші-ліпші штани й раптом: «Бум! Бах!». Це вистрибує сторож ...
– Стріляв?
– Ні, відстрілювався. Тому що тут же за мною в магазин увірвалися рекетири.
– Рекетири, значить, стріляли?
– Навіщо їм стріляти? Вони поклали нас на живіт і діяли паяльником. Добре, сторож перед смертю встиг зізнатися, що я тут ні при чому. Мене і відпустили. Вийшов, а одразу назустріч красива дівчина з готелю виходить. А я, як на зло, одягтися не встиг. Вона дістає з сумочки пістолет і – «Бум! Бах!».
– Влучила?
– Влучила, і не раз, тільки пістолет у неї був газовий, нервово-паралітичної дії.
– Так хто ж вам, чорт візьми, тоді дірку зробив?
– Значить, приходжу я під ранок додому до дружини: голий, із синьою від побоїв пикою, та ще «під газом». Нікого чіпати не збираюся, і тут: «Бум! Бах!» Це вистрибує тесть із двостволкою.
– Влучив?
– Так ...
– Ну нарешті!
– Дружині влучив «пижем» у зад.
– Слухайте, хворий, я на вашому місці після цього пішов би і застрелився.
– Так, а що ви думаєте, чому я тут у вас лежу?
Антон МАКОГОН, anekdot.kozaku.in.ua.
Читайте також: Щоб не образити словами «не люблю», скажіть… замовляння Григора Тютюнника.
