Слово про волинського Героя: врятував 20 побратимів, а себе не зміг…

 

 Він героїчно поліг під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку ще 9 серпня. Йому навіки буде 48.

 Про таких, як Андрій Чурак, люди колись складали пісні. Це був воїн, якого, здавалося, за будь-яких обставин не зможе дістати ворожа зброя. Бо головні герої у фільмах не гинуть! Та й в дійсності йому не раз вдавалося обманути смерть. Він був людиною слова, ерудованим, трудолюбивим, старанним, надійним. Паростки патріотизму проросли ще у його генах, у материнських колискових і татових настановах, він був дійсно мотивованим захисником своєї держави. І навіть козацька чуприна по-особливому підкреслювала його український дух.
Андрій виріс у багатодітній сім’ї, був наймолодшим із трьох братів. Закінчив місцеве вище професійне училище, потім індустріально-педагогічний технікум, аграрну академію. Усе життя провів за будівельними й деревообробними роботами, працював у меблевій галузі.
У 2015-2016 році вперше став на захист Батьківщини. Мобілізований до 22-го окремого мотопіхотного батальйону, був командиром одного з відділень. Згодом підписав ще й контракт на військову службу у цьому ж підрозділі.

 Демобілізувавшись, очолив спілку ветеранів і переїхав із дружиною та донечками до Польщі, там почав плекати власний бізнес. І ніби вже темні хмари розійшлися нарешті над їхнім родинним гніздечком, як в Україні пролунали підступні вибухи повномасштабної війни. Вже у перші тижні російського вторгнення Андрій усіма правдами й неправдами прибув із-за кордону до Каменя-Каширського, вступив у ряди 51-го батальйону волинської «сотні». Згодом був переведений у лави 103-ої Обр ТрО (Львівська бригада). Місією поліщука було, насамперед, рятувати своїх побратимів. Старший сержант перебував на посаді бойового медика. Понад 20 побратимів напряму завдячують йому тим, що досі радіють сонячному світлу. Адже Чех (таке псевдо було в Чурака) не просто надав їм медичну допомогу, а, ризикуючи життям, витягував із зон, звідки, здавалося, вже нема шансів їх дістати.

Ранньою весною цього року під час обстрілів він одночасно намагався допомогти одразу трьом товаришам по зброї, оперативно витягуючи їх з-під завалів. Проявивши надзусилля, під адреналіном одразу навіть не помітив, як розірвав м’язову систему плеча, рука перестала реагувати. Після цього у Харкові його оперували, проходив реабілітацію. Попри все знову повернувся у стрій на фронт. Перебував переважно на Харківському напрямку, під занавіс літа їх передислокували на Сумщину, де хлопців готували до стримування рашистів й штурмування ворога.

 Андрій… Козак з вигляду й за характером, любитель мандрів, гір та озер… Цікавий співрозмовник. У його руках із дерева народжувалось не одне креативне диво… Взірець професійного воїна, мужності і відданості своїй державі. За ним сумуватимуть у Камені-Каширському, його вкрай бракуватиме побратимам на «нулі». Уже ніхто не приготує для них такої кави, яку вмів варити Чех. Кави, яку щовечора приходила до нього пити вся рота… Його бракуватиме й редакції «Полісся», адже він не раз зі щемом розповідав про полеглих захисників-земляків, допомагаючи нам написати гідний реквієм про кожного нашого воїна.

Для нього це було важливо, щоб його друзі продовжили жити в підручниках! Сьогодні, на жаль, історія уже й про самого Андрія. Про нього багато можна сказати, але не все на часі. Провести його в останню дорогу прийшло усе місто, змогли прибути навіть здалеку поранені побратими. Адже колись Андрій Чурак пожертвував особистим і зміг прийти на допомогу нам і своїй країні. Дякуємо і вклоняємося за подвиг! Співчуваємо рідним.

Іванна ГАЙДУЧИК, газета «Полісся».