За три дні до 24 лютого 2022 року Андрій Борис підписав контракт з 100-ю бригадою.
Волинянин Андрій Борис майже 40 років тому мав першу «війну» з росіянами
Ми зустрілися з капітаном, командиром роти 55-го батальйону 100-ї окремої механізованої бригади, кавалером нагрудного знака Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест», нововолинцем Андрієм Борисом. Він повідомив, що зараз доліковується після отриманого поранення у Нововолинській центральній міській лікарні. Під час розмови боєць згадав епізод майже сорокарічної давнини
Я мріяв стати військовим – і ним став
– Після закінчення школи вирішив вступати у Київський інститут інженерів цивільної авіації. Я наполягав, щоб екзамен з фізики в мене приймали українською мовою, а викладач все цідив крізь зуби «разгаваривайте на нормальном языке». Я відмовився. Він поставив мені трійку, хоча в школі я мав тверде «п’ять» із фізики. За кількістю набраних балів у Київ через цього «педагога» не дотягнув, але був зарахований у Кіровоградське вище льотне училище цивільної авіації на спеціальність «Управління повітряним рухом».
Далі – строкова служба (більше року) у радянській армії, після чого закінчив навчальний заклад вже у 1992 році у ранзі так званого вільного випуску. Нас агітували тоді на роботу у росію, але я відмовився, приїхав додому і почав займатися підприємницькою діяльністю.
–Тато ваш–головний механік автотранспортного підприємства, мама – фінансист. А що спонукало юнака відразу йти у льотчики?
– Сам так постановив - і реалізував юнацьку мрію.
– Чим запам’яталися шкільні роки, які скерували вас на військову службу?
– Навчався у Нововолинській школі №2. Любив усі предмети – точні, гуманітарні, вони якось рівномірно мені давалися. Дуже про нас всіх піклувалася тодішня директорка Софія Леонтіївна Солтис, завжди з цікавинкою були уроки географії, історії. Багато нового, захоплюючого було у викладанні багатьох педагогів, зокрема, Миколи Романовича Карпця, Миколи Івановича Квятковського, Юрія Костянтиновича Мороза. Вони багато чого навчили й дали найцінніші життєві настанови.
– Як війна ввійшла у вашу родину?
– За три дні до 24 лютого 2022 року я підписав контракт на військову службу з тоді ще 100-ю бригадою територіальної оборони.
Тому з її початком активно доформовували свій батальйон, проводили навчання, тренувалися на полігоні. І невдовзі заступили на бойове чергування з охорони нашого кордону на півночі Волині. Дружина Людмила Богданівна, дочки Ярослава, Ангеліна, син Данило, тато Григорій Петрович, родина, наскільки це можливо було, зі зовнішнім спокоєм і внутрішніми переживаннями, сприйняли все.
З березня 2023 року бригада була передислокована на схід у гарячі зони бойових дій.
«Хто має захищати родину тих, хто втік за кордон?»
– Чи пам’ятаю перший бій, – перепитує Андрій.
– Ми відазу потрапили під Лиман у так званий, вже знаменитий нашими вдалими діями, Серебрянський ліс. А тут – постійні ворожі обстріли. Треба відстояти позиції а, при можливості, і контратакувати й відбити метри своєї землі. І нам це вдавалося робити.
– Рота – це майже сотня бійців, командирів, молодих, старших людей. Це – сто доль на війні…
– Я як командир роти, часто виконую роль посередника між ними і комбатом. Потрібно поєднувати статутні вимоги і чисто людські стосунки. Головне – завжди треба бути людяним. Вважаю, що мені це вдавалося, бо, крім цієї поважної офіцерської нагороди «Срібний хрест», удостоєний відзнаки за бої біля Лиману і утримання цієї території, медалі командувача військ територіальної оборони «Щит сил ТРО».
Командире, я воюю за Україну, свою землю, батьків, родину. Але як це поєднати з тим, що хтось втік у Європу, Канаду, США і там сидить на «соціалці», а я змушений захищати його будинок, старих батьків і родичів?
Горджуся, що племінник Святослав, молодий нововолинець, у лавах ЗСУ став на захист держави, кілька днів тому отримав звання молодшого лейтенанта. В мої обов’язки також входить вирішення багатьох питань, в тому числі господарських. Відразу зауважу: не вірте чуткам, що в армії голодують. Це все «казки». Є одяг, продукти, боєкомплекти. Не вистачає тільки особового складу.
А ще до мене часто звертаються ветерани і молоде поповнення з таким запитанням: «Командире, я воюю за Україну, свою землю, батьків, родину. Але як це поєднати з тим, що хтось втік у Європу, Канаду, США і там сидить на «соціалці», а я змушений захищати його будинок, старих батьків і родичів?»
– І яка відповідь командира?
– Хто виїхав, тобто втік, – зробив велику помилку, вчинив, м’яко кажучи, не гарно. На мою думку, їх потрібно позбавляти в Україні права власності на нерухомість, обмежувати в іншому. Простіше – залишити без українського громадянства – і все відразу стане на свої місця.
– Андрію, а ПЕРЕМОГА буде?
- Однозначно, і – за нами. Ми її спільно досягнемо, ми вже всі єдині у досягненні цієї довгоочікуваної миті. Тільки ще більше зорганізуймося –потрібні дрони, все більше і більше,3 D принтери, сучасні засоби війни й озброєння. ПЕРЕМОЖЕМО!
Алла ЛІСОВА, Ігор ЛІСОВИЙ.
