Вічна пам’ять і Царство небесне Вам, пане Андрію!
Слово про волинського Героя: понад 20 побратимів врятував, а себе не вберіг
У рідному Камені-Каширському 3 вересня знайшов вічний спочинок відважний цілеспрямований боєць і патріот, очільник районного осередку Спілки волонтерів і ветеранів АТО «Побратим» Андрій Чурак. Він героїчно поліг під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку ще 9 серпня. Йому навіки – 48
Про таких, як Андрій Чурак, люди колись складали пісні. Це був воїн, якого, здавалося, за будь-яких обставин не зможе дістати ворожа зброя. Бо головні герої у фільмах не гинуть! Та й в дійсності йому не раз вдавалося обманути смерть. Він був людиною слова, ерудованим, трудолюбивим, старанним, надійним. Паростки патріотизму проросли у його генах ще з материнських колискових і татових настанов. І навіть козацька чуприна по-особливому підкреслювала його український дух.
Андрій виріс у багатодітній сім’ї, був наймолодшим із трьох братів. Закінчив місцеве вище професійне училище, потім – індустріально-педагогічний технікум, аграрну академію. Усе життя провів за будівельними й деревообробними роботами, працював у меблевій галузі.
У 2015-2016 роках вперше став на захист Батьківщини. Мобілізований до 22-го окремого мотопіхотного батальйону, був командиром одного з відділень. Згодом підписав ще й контракт на військову службу у цьому ж підрозділі.
Демобілізувавшись, очолив Спілку ветеранів і переїхав із дружиною та донечками до Польщі, там розпочав власну справу. Та ось у лютому 2022-го в Україні почалася повномасштабна війна. Вже у перші тижні російського вторгнення Андрій усіма правдами й неправдами прибув із-за кордону до Каменя-Каширського, вступив до лав 51-го батальйону волинської «Сотні». Згодом його перевели у 103-ю ОБр ТрО (Львівська бригада). Місією поліщука було, насамперед, рятувати своїх побратимів. Старший сержант перебував на посаді бойового медика. Понад 20 побратимів безпосередньозавдячують йому тим, що досі радіють сонячному світлу. Адже «Чех» (таке псевдо було в Чурака) не просто надавав їм медичну допомогу, а, ризикуючи життям, витягував із зон, звідки, здавалося, вже не було шансів їх дістати.
Андрій – козак із вигляду й за характером, любитель мандрів, гір та озер. Він – цікавий співрозмовник. У його руках із дерева народжувалося не одне креативне диво.
Ранньою весною цього року під час обстрілів він одночасно намагався допомогти одразу трьом товаришам по зброї, оперативно витягуючи їх з-під завалів. Проявивши надзусилля, на адреналіні, одразу навіть не помітив, як розірвав м’язову систему плеча, рука перестала реагувати. Після цього у Харкові його оперували, проходив реабілітацію. Попри все, знову повернувся на фронт. Перебував переважно на Харківському напрямку. Під кінець літа їх передислокували на Сумщину, де хлопців готували до стримування рашистів й штурмування ворога…
Андрій – козак із вигляду й за характером, любитель мандрів, гір та озер. Він – цікавий співрозмовник. У його руках із дерева народжувалося не одне креативне диво.
Взірець професійного воїна, мужності і відданості своїй державі... За ним сумуватимуть у Камені-Каширському, його вкрай бракуватиме побратимам на «нулі». Уже ніхто не приготує для них такої кави, яку вмів варити «Чех». Кави, яку щовечора приходила до нього пити вся рота… Його не вистачатиме й редакції газети «Полісся», адже він не раз зі щемом розповідав про полеглих захисників-земляків, допомагаючи нам написати гідний реквієм за кожним нашим воїном.
Іванна ГАЙДУЧИК.
