Геннадій Друзенко.
«Влада в Україні втрачає звʼязок із суспільством»
Мені вже доводилося писати: якщо цю війну судилося виграти одній зі сторін, то вона буде виграна не на полі бою, як Друга світова, а через внутрішній колапс державності ворога. Як Перша світова, коли російська, Німецька, Османська та Австро-Угорська імперії розпалися зсередини, хоча й під тиском подій на фронті
Українська влада, яка все більше втрачає зворотний зв’язок із суспільством, ризикує піти тим самим шляхом. Ставка на політику fait accompli (подія, що відбувалася і яку неможливо змінити) у відносинах із нашими західними партнерами, внутрішні інтриги, в яких загрузла владна верхівка, надмірна концентрація влади в одних руках, провал стратегічних комунікацій та критичний брак стримувань і противаг у владній вертикалі може закінчитися катастрофою.
Те, що наразі відбувається в командуванні ЗСУ, Кабміні, НБУ, НАБУ тощо, свідчить, що конституційний суверен і єдине джерело влади – український народ – втратив будь-який вплив на її дії. Влада навіть не намагається прокомунікувати чи пояснити зміну «більш як половини чисельності» Уряду, звільнення з посади Командувача Повітряних Сил ЗСУ, сенс утримання плацдарму на Курщині, якщо ми ризикуємо вже у вересні втратити Покровськ.
Водночас НБУ, занурений у суперприбуткові схеми з ОВДП, замість фінансування армії, вирішив, що найактуальнішою проблемою України на сьогодні є заміна копійок на шаги. ТЦК своєю корупцією та масовим постачанням на фронт абсолютно демотивованих «триденних солдатів» (їх так називає мій знайомий комбат, бо виживають вони у шанцях в середньому три дні) тільки докидає дров у вогонь народного обурення…
Ну, а історія про те, як Семен Юрійович посварився з Гізо Тристановичем і до чого тут Шабунін, стала просто апогеєм антикорупційного карго-культу (з англ.поклоніння вантажу. – Ред.), яким безбожно користається зграйка пройдисвітів. Це в принципі не заважає НАБУ активно витрачати бюджетні кошти на нові авто та інші витребеньки, про які бойові частини навіть мріяти не можуть…
Все це тільки викликає в народу питання, на які влада не те, що не намагається дати відповідь,– вона їх чути не хоче. Типова мантра тирана – просто довіртеся мені: «I alone can fix it («Я один це можу виправити». – Ред.)», за сумнозвісним виразом Дональда Трампа. І це працює доти, доки тирану таланить. Поки Прага, Варшава, Брюссель та Париж швидко падають до ніг фюрера. Але коли трапляється Сталінград, просто довіряти стає все важче. Хочеться чути аргументи.
Питання до української влади наростають, наче снігова куля. І просто вірити у зірку «найвеличнішого лідера сучасності» стає все важче.
Чи є шанс на відновлення чесного діалогу між владою та народом, який і несе на собі усі тяготи війни? Чи дочекаємось ми не щоденних поточних звітів стомленого чоловіка, а щиру розмову лідера і нації на кшталт «Бесід біля каміна» Рузвельта? Маю сумніви. Чи це – шлях до катастрофи? Вірогідно…
Але не забуваймо, що колапс російської імперії породив Леніна, а колапс Османської імперії – Ататюрка, які відродили свої держави фактично з попелу. Це тільки у нашої сусідки-агресорки: «говорим россия – подразумеваем путин, говорим путин – подразумеваем россия». Україна тому й не росія, що вона можлива і без Кучми, і без Ющенка, і без Януковича, і без Порошенка, і без Зеленського також.
Поки Рубікон не перейдено, ще є час побачити у власних громадянах партнерів, а не ресурс. Почати говорити з ними, а не до них. Навчитися пояснювати та аргументувати свої вчинки, а не просто закликати довіритися лідеру – мовляв, ніхто, окрім нього, нездатний виграти цю війну. І нарешті повернути у геть розбалансовану систему державного управління систему стримуваннь та противаг.
В іншому разі… Втім чекати залишилося недовго. Сподіваємось на краще – готуємося до гіршого.
Як зоря над стернею,
Як Христос в небесах,
Як на свято свободи
Під прем’єром – фугас.
Знайте, іроди, вішайтесь, юди,
Завжди Україна буде!
Геннадій ДРУЗЕНКО, публіцист, перекладач, громадський активіст, співзасновник та президент Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова.
