В одну мить Ярослав Базилевич втратив дружину і трьох доньок під час російської ракетної атаки по Львову

Міський голова Андрій Садовий опублікував сімейну світлину Базилевичів, під якою написав: «Після сьогоднішньої атаки живим із цього фото залишився лише чоловік. Дружина Євгенія та троє їхніх доньок – Ярина, Дарина та Емілія – загинули у власному будинку…»

На похорон родини Базилевичів, здається, прийшло пів Львова. Не лише рідні, колеги і друзі. Було багато «пластунів», адже Євгенія та дві її старші донечки були членами цієї скаутської організації. І чимало тих, хто раніше цю родину не знав, але хотіли віддати шану невинно убієнним. І підтримати Ярослава Базилевича, який лишився один…

Його дружину і трьох доньок відспівали у Гарнізонному храмі Петра і Павла у Львові. Опісля провели загальноміську церемонію прощання біля Ратуші на площі Ринок, а поховали на Личаківському кладовищі. Глава родини – Ярослав, який єдиний із сім’ї вижив під час атаки, отримавши численні травми, зміг прийти попрощатися із близькими.

Багато людей принесли на похорони соняшники – саме із цими квітами була загибла Дарина на сімейному фото, яке облетіло усю Україну після трагедії.

Часто, блукаючи у своїх фантазіях, бувши зацикленими тільки на мріях, ми не помічаємо, що наше життя вже складається краще, ніж можна його уявити.

Що відомо про загиблу родину

43-річна Євгенія співпрацювала з Гільдією українських парфумерів, була випускницею Львівського інституту менеджменту. У лютому цього року жінка відсвяткувала 26 років подружнього життя зі своїм чоловіком Ярославом.

21-літня Ярина працювала менеджеркою в офісі «Львів – молодіжна столиця Європи». Вона була випускницею Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій.

18-річна Дарія навчалася на другому курсі програми «Культурологія» Гуманітарного факультету Українського католицького університету (УКУ), була менторкою «Лабораторії волонтерства» цього вишу. За спогадами знайомих, вона була активною студенткою. Дівчина також займалась у театральній студії.

7-річна Емілія була ученицею другого класу початкової школи «Світанок», також відвідувала музичну школу. У пам’ять про дівчинку у закладі освіти провели хвилину мовчання.
До речі, глава родини Базилевичів – Ярослав – походить із роду Івана Франка: він – онук Зоряна Базилевича, небожа Ольги Франко.

Сусіди Базилевичів розповідають, що це була інтелігентна родина, яка дотримувалася українських традицій. Вони були доволі відомі та шановані у Львові.

«Я знаю сім’ю на цьому фото понад 20 років. Не кажіть нам, що це – тільки путін. Вся росія несе відповідальність за те, що вони роблять із Україною і нашими життями. Якщо світ думає, що війна закінчилася – це не так», – написала проректорка УКУ Софія Опацька.

«Якби міг плакати, то плакав би. Але сльози закінчилися давно…»

Поет, літературознавець та викладач Українського католицького університету Остап Сливинський поділився спогадами про 18-річну Дарію Базилевич, яка була його студенткою.
Зокрема, Сливинський процитував уривок із есею Дарії, який його вразив та наштовхнув на роздуми. «Навесні вона ходила на мої лекції. Я часто дивився на неї. Знаєте, коли говорите з аудиторією, потрібно мати зоровий контакт із кимось, хто тебе уважно слухає. То це часто була Дарія. Вона завжди сідала в перших рядах і світилася, така маленька дівчинка з ясним волоссям. У травні, наприкінці нашого курсу, вона написала есей. Там є такі слова: «Не завжди те, про що ми мріємо, виявляється таким ідеальним, як ми це уявляли. Часто, блукаючи у своїх фантазіях, бувши зацикленими тільки на мріях, ми не помічаємо, що наше життя вже складається краще, ніж можна його уявити», – написав викладач.

Остап Сливинський також пояснив, про що ці слова змусили його замислитися.

«Якби міг плакати, то плакав би. Але сльози закінчилися давно, лишилося якесь заціпеніння. Я дуже люблю це покоління, покоління нинішніх 18-літніх. Вони – цілеспрямовані, прагматичні, пасіонарні (пристрасно прагнуть до оновлення та розвитку. – Ред.). Вони вміють організувати себе і йти до того, в чому бачать цінність. Вони не розтринькують себе так, як робили й часто робимо ми, анархічно-розхлябане покоління їхніх батьків, що десь у підкірці мозку зберігає пам’ять про відсутність насолод і несвободу. Вони цінують своє тіло і свій час. Вони – асертивні (відстоюють свою точку зору, не порушуючи моральних прав інших. – Ред.) і вимогливі. Коли я спілкуюся з ними, мені знов хочеться жити.

Я не знаю, як вони і російська геронтологічна слизька хтонь можуть існувати на одній планеті. Ракета, яка прилетіла і вбила Дарію, пройшла не крізь простір, а крізь час. Вони не мали б перетнутися, вони мусили б залишатися у різних вимірах».