Рашисти-нелюди знищили будинок - ікона вціліла. Волинська журналістка просить про допомогу

Середа видалася чорною для нашого славного й улюбленого старовинного міста Лева. О 6-й годині ранку пролунав телефонний дзвінок від львівської подруги-однокурсниці. Вона стривоженим голосом запитала, що зараз на Волині, бо прочитала про вибухи у Луцьку. Сказала, що у Львові – теж дуже гучно. Але де саме приліт – поки невідомо. 

Через пів години потому зателефонувала ще одна подруга, яка живе й працює в Києві, й не менш схвильовано, крізь сльози, мовила, що ракета вцілила й вщент зруйнувала квартиру нашого доброго товариша, натхненного організатора, морального авторитета випускників журфаку 1986 року Франкового вишу, теж однокурсника – Володі Громика. Це сталося на вулиці Коновальця, в районі залізничного вокзалу у Львові.

 Дружина й син-п’ятикласник – неушкоджені. А от голова сім’ї зазнав серйозних поранень у грудну клітину, у нього – сильно понівечене обличчя, а особливо – очі.

Вирішили виходити на наших студентів у Львові, які помчали б до Громиків для підтримки…

Володимир, до речі, маючи з дитинства інвалідність 2-ї групи, днями тільки повернувся з медичного закладу, де лікувався від ковіду. І ось – нове випробування.

Варто сказати дещо більше про цю незвичайну, потужної  духовної енергії, сили волі, людину, батька п’яти дітей.

Після закінчення факультету журналістики працював у друкованих виданнях, будував кар’єру журналіста. Згодом Володимир залишив керівну посаду в газеті і започаткував власну справу – видавництво релігійної літератури. Він став редактором першої в Україні релігійної газети «Вірую». Зараз є співзасновником і керівником приватного видавництва «Покрова». 

Життя почало налагоджуватися, але з’явилося нове випробування – чоловік ледь не помер. Тоді лікарі не давали жодних шансів. Володя вижив.

У той час, коли відчайдушно боровся за своє життя, на сході України розпочалася війна. Важкохворий, він не зміг залишатися осторонь. Не вагаючись, віддав нашим захисникам свій легковик. Відтоді став волонтером, постійно допомагає армії. 

Після цієї звірячої атаки росіян-нелюдів про сім’ю Громиків повідомили чимало видань і сайтів. «Серед постраждалих – редактор першого в країні релігійного видання «Вірую» Володимир Громик. З початку війни, у 2014 році, батько п’яти дітей віддав на фронт «Мерседес». А тепер і сам потребує допомоги», – написала газета «Високий замок».

«Свідчу Боже чудо нашого порятунку, плачу за сусідами, яких бачила пізно ввечері, напередодні біди, не знаючи, що – востаннє».

«Ще позавчора оптимістичний і сповнений життя Володимир Громик багатьом нам додавав життєвої наснаги добрим словом чи посилом у Фейсбуці, донатив з своєї пенсії інваліда на авто для військових, організовував збори для знедолених, а сьогодні сам потребує нашої підтримки, молитви і допомоги», – йдеться на сайті «Слово про слово»… 

З численними осколковими пораненнями Володимира відправили в лікарню. Його прооперували, він знаходиться у реанімації. Під загрозою – його зір. Він потребує невідкладного складного лікування.
На біду Громиків, які, до того ж, залишилися без житла, відгукнулося чимало  друзів, знайомих, просто небайдужих людей. Ось як про це сказала на своїй сторінці у Фейсбуці дружина Володимира – пані Ольга, редакторка «Укрінформу»: 

– Друзі, пишу тут для всіх, маючи на увазі кожного зокрема. Сила ж бо силенна ваших молитов і різноманітної допомоги покриває нашу родину під час цих важких переживань. Операція мого чоловіка Володі тривала близько чотирьох годин. До того була стабілізація стану, бо стрес, шок вплинули на всі його супутні хвороби. Офтальмологи надали первинну хірургічну допомогу (були осколки). Тепер застосовують терапію лікарськими препаратами. Надалі будуть ще операції. Писатиму тут, тільки-но матиму новини. Нехай віддячує вам за все наш Небесний Батько, я ж кажу вам своє людське сердечне спасибі. 

І ще – цікава деталь. Неймовірно, але в їхній знищеній квартирі неушкодженими залишилися… ікона Повчанської Божої Матері і давнє фото бабці Ольги на виступі хорів у «Просвіті» в далеких 1930-х роках.

«Свідчу Боже чудо нашого порятунку, плачу за сусідами, яких бачила пізно ввечері, напередодні біди, не знаючи, що – востаннє», – так завершила свій допис Ольга Громик.

Для тих, хто має можливість і бажання підтримати їхню родину, повідомляємо рахунки:

 4441114401966104 Монобанк, Громик Ольга 
 4441114421203983 Монобанк, Громик Володимир.

Алла ЛІСОВА.