«Золотий вересень»1939 року: чим він був для Волині?

Пакт Молотова–Ріббентропа

23 серпня 1939 року гітлерівська Німеччина та Радянський Союз домовилися про ненапад і про поділ сфер впливу в Європі. Остання з цих угод була таємною й увійшла в історію як пакт Молотова–Ріббентропа за прізвищами міністрів закордонних справ, які її підписали. Німеччина отримувала свободу дій на Заході та погоджувалася на захоплення Радянським Союзом прибалтійських держав – Естонії, Латвії та Фінляндії.

Польщу було вирішено розділити приблизно наполовину по річках Нарев, Вісла та Сян. Фактично це був договір про спільний напад на Польщу, яка тепер була вже приречена. Підписання договорів відбулося в Кремлі й завершилося фуршетом, на якому Сталін проголосив тост за здоров’я Гітлера. Як згадував пізніше Микита Хрущов, Сталін був дуже задоволений цими угодами. Він буквально кричав від радості: «Ми перехитрили Гітлера! Я його обманув!». Дії біснуватого фюрера передбачити було неважко. Вже через тиждень він розпочав війну проти Польщі, яка несподівано для нього перетворилася на світову війну без шансів на перемогу для Німеччини. А Радянський Союз отримав можливість поступово зміцнювати свої позиції та готуватися до вирішального удару у найбільш зручний момент.

Німецьке командування було зацікавлене у швидкому розгромі польської армії, щоб негайно перекинути основні сили Вермахту на захід проти французів та англійців. Тому значні надії вони покладали на зустрічний удар Червоної Армії зі сходу. Але товариш Сталін не поспішав. Йому потрібно було показати перед усім світом, що лише Гітлер є ініціатором війни. На усі закиди німецьких дипломатів про необхідність виконання підписаної угоди, радянські керівники відповідали, що Червона Армія не готова до наступу. І це відповідало дійсності. Лише 7 вересня 1939-го нарком оборони СРСР провів нараду в Москві з командуванням військових округів щодо підготовки широкої наступальної операції на теренах Західної України та Західної Білорусії. 

17 вересня 1939 року о 5:00 передові та штурмові загони Червоної Армії перетнули кордон із Польщею. В наступі брали участь сім армій, одна кінно-механізована група, майже 615 000 чоловік, 4900 гармат і мінометів, 4700 танків, 3300 літаків. Вони мали завдання «блискавичним ударом розгромити війська противника». Цей наступ став повною несподіванкою для польського командування, яке кращі свої війська відправило на захід – проти німців. Дезорганізацію польської армії ще більше посилили чутки про те, що «радянські війська ідуть їм на допомогу в боротьбі проти німців». Все це сприяло швидкому просуванню радянських військ, бойові дії мали переважно епізодичний характер.

 Бойові дії на Волинському Поліссі

21 вересня, під час маршу на Ковель, польський Третій полк піхоти вступив у бій із підрозділами 87-ої стрілецької дивізії, під час якого обидві сторони зазнали важких втрат. Лише 16-й стрілецький полк – 54 бійці вбитими, 84 – пораненими й 4 танки. Після того, як радянські війська підтягнули додаткові сили артилерії, танків та авіацію, поляки змушені були капітулювати. Польський генерал Орлик-Рюккеман намагався врятувати хоча б частину своїх військ, відводячи їх на захід. Під його командуванням 22 – 23 вересня в районі Каменя-Каширського зібралося угрупування чисельністю понад 8000 чоловік. Оскільки Ковель уже був зайнятий радянськими військами, вирішили прориватися через Ратне і Шацьк на Влодаву. У ці дні поляки зазнавали найбільших втрат від нальотів радянської авіації. 

Ось як про це згадував один із польських командирів Володимир Маршалек: «Ранком 24 вересня маршируємо лісовою дорогою. Крізь гілля дерев пробивається сонце. Голодні та спраглі. Ледь витягуючи ноги з піску, виходимо на велику, освітлену сонцем, лісову галявину. Несподівано чуємо гул літаків, які підлітають, і ось із-за лісу з’являються ворожі машини. На дорозі між лісовими масивами починається справжнє пекло. Колона моментально розпадається. Люди біжать до лісу. Коні, немов здичавіли, перевертають вози. Бачу, як падають поранені осколками і люди, і коні. Маса землі злітає в повітря, то тут, то там. З карабінів обстрілюємо літаки. Але їм – однаково. Нарешті наліт завершився. Вид страхітливий. З нашої колони залишилось, ох, як небагато. Ніздрі забиває  запах тротилу, сморід паленого м’яса і запах крові. До вечора збираємо поранених та вбитих. Орієнтовно 100 убитих поховали біля невеликого села Деревок. А орієнтовно 300 було поранено. Завантажили їх на підводи». 

Усього в боях за Шацьк поляки втратили приблизно 500 чоловік. Тридцять полонених польських офіцерів було розстріляно біля села Мельники. 

Ще однією проблемою для поляків стала ворожість місцевого населення. Польських солдатів намагалися роззброювати, а інколи й убивали: як українські націоналісти, так і місцеві комуністи. У ніч з 26 на 27 вересня 1939 року група генерала Орлика-Рюккемана вийшла до Ратного. Заболочена місцевість навколо містечка змусила командування поляків ухвалити рішення прориватися через саме містечко. Цікаві спогади про ці події залишив підпоручик резерву Вацлав Міановський: «Підійшли на видиму відстань до Ратного. Спостерігаємо здалеку – ніч, тихе, сонне містечко. Підходимо ближче. Несподівано справа з узлісь довколишніх лісів у нашому напрямку лунає вогонь із гвинтівок, як ми зрозуміли, із занятої противником дороги Брест – Ковель. Ривок вперед. Ховаємося за невисоким насипом дороги Заболоття – Ратне. Обстрілюють нас не зосередженим вогнем. Ми, в свою чергу, нашими перевіреними методами, відкриваємо залповий вогонь по команді. Це ненадовго охолодило запал противника. Підтягнули кулемети, і знову вогонь по команді. Прибули два міномети і артилерійські коректувальники вогню, пристріляли цілі. Вийшло, ворог почав відхід, залишаючи вбитих і поранених. У цей момент убивчий вогонь впритул ударив праворуч по колоні, яка слідувала за нами. Наші мінометники змінили напрям вогню. Коли ж ми побачили, що противник відступає – почали вихоплювати цілі і бити по них кожен сам по собі».

У ніч із 27-го на 28 вересня це угрупування досягло району на схід від Шацька. Напередодні містечко було зайняте 52-ю стрілецькою дивізією, яка майже без опору захопила в полон майже 400 польських солдатів. Але потім саперний і танковий батальйони дивізії потрапили в засідки й зазнали важких втрат. Це полегшило полякам захоплення містечка, яким вони заволоділи після рішучого штурму з кількох напрямків. Польські частини на чолі з підполковником Суліком організували оборону Шацька, а інші негайно рушили до переправ через Західний Буг. Іти довелося під вогнем радянської артилерії та літаків. Усього в боях за Шацьк поляки втратили приблизно 500 чоловік. Тридцять полонених польських офіцерів було розстріляно біля села Мельники. За радянськими даними, 52-га стрілецька дивізія втратила понад 80 чоловік убитими та 180 пораненими, знищено 9 танків та 5 тракторів «Комсомолець». За погане керівництво були зняті з посад командир та комісар дивізії.

Розподіл польських територій

Але загалом наступ радянських військ розвивався дуже успішно, і значна їх частина перейшла Західний Буг. Щоб остаточно поділити польську територію, 27 вересня в Москву прилетів Ріббентроп на переговори зі Сталіним та Молотовим. Під час дискусії було напрацьовано два варіанти розподілу здобичі. За першим – лінія розмежування між двома великими державами залишалася по ріці Віслі, як було домовлено ще 23 серпня 1939-го. Водночас радянська сторона запропонувала передати німцям Люблінське та частину Варшавського воєводств і провести лінію розмежування по річці Західний Буг – в обмін на Литву. Після доповіді Ріббентропа Гітлер погодився на другий варіант із деякими уточненнями. Він хотів отримати територію з нафтовими родовищами біля Дрогобича та великі ліси в районі Білостока. Частиною лісів Сталін поступився, а стосовно галицьких земель заявив, що «у цьому відношенні будь-які зустрічні кроки з боку радянського уряду виключені. Ця територія вже обіцяна українцям. Моя рука ніколи не поворухнеться вимагати від українців таку жертву». Як компенсацію Німеччині були запропоновані поставки нафти в обмін на вугілля та сталеві труби.

Завершилися переговори підписанням Договору про дружбу і кордон між СРСР та Німеччиною. Радянський Союз отримав територію  у 196 тисяч квадратних кілометрів, що складало 50,4 % території Польщі, із населенням 13 мільйонів. Радянські війська, які опинилися на захід від Бугу, отримали наказ повертатися на свою територію. При цьому вони забирали трофеї, до яких входило не лише військове майно, але й залізничний та автомобільний транспорт, зерно, худоба та багато іншого. За польськими даними, в радянський полон потрапило понад 230 тисяч солдатів та офіцерів. 26 грудня 1939-го, відповідаючи Ріббентропу на привітання з 60-річчям, Сталін відзначив, що радянсько-німецьку дружбу скріплено спільно пролитою кров’ю. 

Радянізація західних областей

Чимало західних українців та білорусів з радістю зустрічали Червону Армію. Це було викликано несправедливістю попередньої польської влади та надією на краще життя. Активна комуністична агітація у 1930-х роках мала значний успіх, особливо – на Поліссі. І хоча Сталін розпустив КПЗУ разом із польською компартією у 1938-му, на ідейні переконання наших земляків це не дуже вплинуло. Отримавши звістку про наступ червоноармійців, комуністи кинулися роззброювати польських поліцейських та солдатів, часто ризикуючи при цьому  своїм життям. Колишні члени КПЗУ стали надійною опорою нової радянської влади. Саме вони зайняли більшість керівних посад у місцевих органах влади, на підприємствах і в торгівлі, у закладах освіти та культури. Вищі посади в органах управління та НКВС посідали «східняки». Зі східних областей України було привезено також кілька тисяч учителів та медичних працівників. Позитивне значення мала українізація освіти і культури. Такими заходами радянська влада намагалася прихилити на свій бік західних українців та нав’язати їм комуністичну ідеологію.

Щоб сподобатися селянам-біднякам, було оголошено про розподіл поміщицьких, церковних, монастирських та «куркульських» земель. Але водночас на селян наклали, крім податків, ще й постачання продуктів.

Платити потрібно було навіть за фруктові дерева та… храми. Вже в 1940 році в багатьох селах почалося створення колгоспів та вивезення сімей «куркулів» у Сибір. Створивши розгалужену мережу з агентів та інформаторів, чекісти наполегливо шукали «ворогів народу». Арешти та депортації найчастіше застосовували до представників інтелігенції, духовенства, заможних господарів, членів українських або польських «націоналістичних» організацій. З українських політичних організацій вижила  тільки ОУН, осередки якої були побудовані на засадах суворої конспірації та дисципліни. 12 грудня 1940-го нарком НКВС Берія у доповідній записці Сталіну і Молотову підбив підсумки роботи «по очищенню від антирадянського і ворожого елементу». За період із вересня 1939 року по 1 грудня 1940-го  «було арештовано до 407 000 і виселено в Казахстан та північні області СРСР – 275 784 чоловік». І це був тільки початок радянізації.

Із погляду міжнародного права, вторгнення Червоної Армії на польську територію було відвертою агресією, що порушувала низку міжнародних угод. Саме так і понині трактують ці події польські політики та історики.

Але для нас входження західноукраїнських земель до складу УРСР в історичній перспективі мало загалом позитивне значення.