«Місцеві казали, що треба розстріляти їхнього губернатора, бо він їх кинув. Натомість путін, за їхніми словами, просто не знав, що тут робиться».
«Для росіян важливіше спалити чужу землю, ніж жити на своїй»
Військова кореспондентка ТСН Наталія Нагорна (на фото) разом з оператором Ігорем Сірим стали першою українською телевізійною групою, яка потрапила на Курщину, зокрема, у місто Суджа
Через це «на росії» на Нагорну завели кримінальну справу. Але Наталя каже, що їй це – байдуже. Як і все інше, пов’язане з країною-терористкою, окрім нашого просування по росії та смерті путіна.
Вона розповіла «Фактам» про свої враження від перебування на тій території росії, яку контролюють українські війська.
«У мене не було радості від того, що я ступила на російську землю. У нас просто немає гена окупанта… У нашому репортажі був яскравий кадр, коли наші військові скидають прапор росії. У цей момент я усвідомлювала, що начебто страшна росія, якою вони себе весь час намагаються показати, теж може отримати ляпаса. І при цьому вдавати, що нічого не сталося. Ця операція показала, що нам вже точно нема чого боятися. Нам вдалося записати інтерв’ю з людьми, які займаються операцією. Коли їх слухаєш, то розумієш, наскільки вогняною вона була.
У підвалі сиділи місцеві – літні люди переважно. Наші військові надавали їм гуманітарну допомогу і, я розумію, ми не могли вчинити інакше, слідуючи Женевській конвенції. Це – важливо, якщо ми хочемо бути адекватними на міжнародній арені. Країна-агресорка – росія, і воєнні злочини – це її дії. Розумію, на емоційному рівні декому це дуже важко прийняти, але потрібно мислити інтересами держави.
Серед російських полонених були строковики по 19−20 років. Був хлопець, який закінчив 9 класів. Зрозуміло, він не з ідейних міркувань пішов… Спілкувалися з контрактниками – люди переважно з проблемами із законом. Був один контрактник, який казав: «Нам же казали, що Україна на нас нападе, от вона і напала». Оце рівень сприйняття пропаганди! Був і кадровий офіцер, прикордонник, майор. Він казав, що просто не очікував, що так станеться… Для мене, як українки, було приємно розуміти, що розплата рано чи пізно станеться.
Місцеві казали, що треба розстріляти їхнього губернатора, бо він їх кинув. Натомість путін, за їхніми словами, просто не знав, що тут робиться. Це був такий радянський наратив, що цар-імператор – святий і обдурений.
Найчастіше, що я там чула: «Ми ж – брати, нас просто політики посварили».
Після Курщини я відразу поїхала на Донеччину.
І тільки там розумієш, що Курщина тебе не так і цікавить. Спалити нашу землю для росіян важливіше, ніж жити на своїй території. Для мене це – як психічний розлад, в поганому сенсі цього слова».
Таїсія БАХАРЄВА.
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
