Машина волинських вогнеборців під час гасіння пожежі на Донеччині наїхала на боєприпас…

 Пресслужба ГУ ДСНС України в області напередодні Дня рятувальника, який в нашій країні відзначають 17 вересня, розповіла про один день із професійного життя волинських вогнеборців на Донбасі.

Як відомо, з 21 травня до 5 липня рятувальники Сергій Савлук, Олександр Андріюк, Дмитро Дейнека, Максим Гурський, Олег Миненко, на чолі з Вадимом Хмаруком (усі з Ковельщини) несли службу на Донеччині – підсилювали пожежно-рятувальні підрозділи.

Початок літа був пекельним на Сході в усіх сенсах – часті обстріли і тривала посушлива погода призвели до масштабних загорянь, зокрема й у лісових насадженнях. Іноді полум’я перекидалося на населені пункти.

 Траплялися чергування, коли рятувальники переміщалися з пожежі на пожежу без перепочинку.

5 липня робочий день для хлопців розпочався о шостій ранку. Горів лісовий настил після ворожого обстрілу. Гектари охопленого пожежею лісу, щільний дим, полум’я підступало до населених пунктів.

Волиняни разом з іншими підрозділами вирушили у напрямку фронту пожежі, щоб запобігти перекиданню вогню через лісову дорогу на населені пункти та молодий ліс. Прямуючи уздовж мінералізованої смуги, а потім лісовою дорогою, второваною військовою технікою, вони відрізали шлях вогню.

Волинські хлопці-вогнеборці не вважають себе героями і стверджують, що просто виконували свою роботу. 

Проклавши рукавну лінію, Вадим Хмарук і Дмитро Дейнека «заливали» тліючі повалені дерева, а попереду рухалася пожежна автоцистерна. Так метр за метром рятувальники просувалися углиб лісу.

Вибух пролунав о 15:17. Пожежний автомобіль, в якому перебував водій Олександр Андріюк, пожежний-рятувальник Сергій Савлук, а також працівник ДСНС Донеччини, наїхав на вибухонебезпечний предмет.

Внаслідок вибуху рятувальники залишилися живі, хоч і отримали травми різних ступенів тяжкості. Нині тривала реабілітація очікує на Олександра Андріюка. 

36-річний водій пожежного автомобіля із Турійська внаслідок детонації отримав найважчі травми з-поміж колег – у нього складні переломи гомілкових кісток і п’ятки лівої ноги.

Після одужання Олександр не розглядає для себе інших варіантів – планує повернутися в рідний підрозділ, адже лікарі дають позитивні прогнози. 

Як стверджує вогнеборець, увесь його професійний досвід поділяється на два періоди – до і після ротації на прифронтові території. Такого масштабу руйнувань та інтенсивності бойових виїздів, як на Сході, у його практиці не було. Попри колосальне фізичне і моральне навантаження переконує, що, можливо, саме на Донеччині відчув, що він там, де й має бути, і робить те, що повинен і вміє найкраще. 

– Мені важливо бути корисним людям, внести хоч маленьку крихту в загальну справу боротьби і майбутньої перемоги, яка обов’язково буде, – запевняє Олександр Андріюк.

Його побратими уже приступили (або найближчим часом приступлять) до виконання службових обов’язків. 

Попри все хлопці-вогнеборці не вважають себе героями і стверджують, що просто виконували свою роботу. А справжніми героями називають військових, які стримують ворога і дають йому відсіч, та рятувальників, які від першого дня повномасштабної війни працюють на прифронтових територіях.

Віталія ЛУКАШЕВИЧ, фахівець пресслужби ГУ ДСНС України у Волинській області.

Читайте також: «Іспанець» із волинського Горохова завжди першим рвався в бій, а в останньому – своїм тілом закрив земляка».