«Людина слова, яка ніколи не відмовить у будь-якій справі чи підтримці», – так кажуть про Миколу Шумика.
Миколу Шумика побороти в самбо серед українців не міг ніхто!
Після активних виступів у спорті він уже сам виховував і тренерів, і чемпіонів. Недарма наші читачі попросили розповісти на сторінках газети «Волинь» про нього – добре відому, авторитетну людину не лише в колишньому райцентрі Іваничі, а й далеко за його межами
Розгледіли майбутнього чемпіона – і не помилилися
Уродженець села Клопочин – із сім’ї простих волинських селян-хліборобів.
Від мами, яка працювала в колгоспній ланці, взяв любов до людей, доброту і щирість, від батька – твердість характеру і любов до техніки. Дід Петро, який прожив 93 роки, був не тільки духовним наставником Миколи, бо навчив премудростей мурування, будівництва. Він прищепив онукові риси справедливості й чесності.
У 1971 році Микола закінчив Павлівську середню школу. Ще під час навчання займався легкою атлетикою, виборював перші місця на районних та обласних шкільних змаганнях.
Його здібності помітив вчитель фізкультури Іваничівської СШ № 1 Іван Тимофійович Білоус і запропонував займатися в Іваничівській спортивній школі, де тренером працював В’ячеслав Степанович Гаргоць.
Після закінчення школи, за порадою мудрого й далекоглядного тренера, вступив до Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки, на факультет фізичного виховання.
Добрим словом згадують пана Миколу сусіди з вулиць Банківської та Луцької, що в Іваничах, бо саме завдяки йому було здійснено газифікацію їхніх будинків.
Навчаючись у виші, почав займатися боротьбою самбо та дзюдо у відомого тренера Вадима Миколайовича Сучилова. Саме він зумів розгледіти в юному спортсменові майбутнього чемпіона.
Після закінчення вишу, отримавши диплом вчителя фізичного виховання середньої школи, був направлений у рідний район, де йому довірили посаду голови комітету з фізичної культури та спорту при Іваничівському райвиконкомі.
За сумісництвом працював учителем фізкультури в Риковичівській восьмирічній школі та Іваничівській СШ № 1. Весь цей час не полишав професійний спорт, був членом збірної команди обласної ради ДСТ «Колос» із боротьби самбо і дзюдо.
Потім служив у Збройних силах, після чого почав працювати головою Іваничівської ради ДСТ «Колос» і одночасно займався тренерською діяльністю. У 1980 році виконав норматив майстра спорту СРСР із боротьби самбо, ставши чемпіоном України у цьому виді спорту.
Тепер про іваничівських борчинь знає увесь світ
На початку 1980-х років перейшов працювати тренером-викладачем в Іваничівську ДЮСШ. Саме Микола Шумик відкрив у спортивній школі секцію вільної боротьби й прищепив юним мешканцям району любов до цього непростого виду спорту.
Досі він гордиться тепер уже знаменитим своїм учнем – Іваном Богдановичем Палієм, Заслуженим тренером України, який продов-
жив справу свого вчителя.
Завдяки цьому наставнику іваничівські борчині неодноразово ставали переможницями та призерками чемпіонатів України, Європи та світу, були учасницями Олімпійських ігор. І це – заслуга цих двох великих тренерів.
З 2002 року Микола Володимирович змінив вид діяльності й почав займатися підприємництвом, відкривши в селищі Іваничі автосервіс із ремонту та обслуговування автомобілів, який побудував і обладнав власноруч.
Його знають у районі як висококласного спеціаліста, безвідмовного та відповідального фахівця, майстра своєї справи.
Добрим словом згадують пана Миколу сусіди з вулиць Банківської та Луцької, що в Іваничах, бо саме завдяки йому було здійснено газифікацію їхніх будинків. Ставши підприємцем, завжди фінансово підтримував молодих спортсменів і спортивно-виховні ініціативи та заходи.
Як депутат Іваничівської селищної ради від ВО «Свобода» одного зі скликань, завжди захищав інтереси мешканців селища, допомагав своїм виборцям у вирішенні їхніх проблем.
Вже на заслуженому відпочинку знов повернувся до улюбленої роботи – продовжив працювати тренером Волинської обласної школи з видів боротьби, навчав дзюдо і самбо школярів Гіркополонківського ліцею.
Це – людина слова, яка ніколи не відмовить у будь-якій справі чи в підтримці.
Він є справжнім сином своєї батьківщини, активним учасником різних патріотичних, спортивно-виховних і культурних заходів. Його люблять, поважають і шанують дружина, діти й онуки, друзі й колеги, сусіди та родичі.
Окрім значної кількості спортивних нагород, Микола Володимирович має низку почесних грамот та відзнак обласної, районної та місцевої влади, громадських та освітніх закладів.
У 2020 році отримав Подяку Міністерства молоді та спорту України за вагомий особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту України, сумлінну працю, професійну май-
стерність та відданість своїй справі.
Роксолана ВИШНЕВИЧ.
