Бабуся просила в голови колгоспу захистити чорношкіру онуку... Габріеллу Массангу

Телефон мами заблокувала, а свого тата не бачила жодного разу в житті

За паспортом телеведуча має ім’я Яна, однак воліє, щоб її називали саме Габріеллою: «Яною мене назвали дідусь із бабусею. А Габріеллою я стала, коли прийшла працювати на «5 канал». У нас було дві Яни в кадрі, тому продюсер порадив мені придумати псевдонім. Я за документами – Яна Габріелівна Массанга. Й уже більш як 20 років у публічному просторі – Габріелла. Друзі кличуть мене Габі». 

…Як інформує obozrevatel.com, дівчину виховували дідусь із бабусею, мешкала з ними в Іванівці Черкаської області. Мама народила її студенткою. І так сталося, що батькам про вагітність від темношкірого студента з Конго не зізнавалася до самого народження маляти. Коли молода жінка таки наважилася поїхати до батьків із новиною, залишила дочку з подругою, яка, недовго думаючи, віднесла дитину в сиротинець. 

 «Дідусь із бабусею приїхали, щоб забрати мене, – згадує телеведуча. – Але тут їх чекав ще один сюрприз – колір моєї шкіри. Мама їм розповіла, що народила, а хто тато, який він – змовчала. Але дідусь сказав: «Це перша онука – і вона наша». Але в ті часи, та ще й у селі – звісно, було непросто. Люди тикали пальцями, пліткували. Як це все витримували рідні, для мене загадка. Знаю, що якось бабусі увірвався терпець, і вона пішла до голови колгоспу просити захисту для мене».

«Мама тим часом через якихось знайомих знайшла роботу аж на Сахаліні, – продовжує Габріелла. – Щомісяця висилала нам гроші та посилки з одягом. Працювала в морі, бувала за кордоном. Матеріально вона дуже турбувалася про мене. Але забрати до себе – про це не йшлося. Згодом вона вийшла заміж і переїхала з новим чоловіком до москви. В мене з’явився зведений брат. Знаєте, я нічим не була обділена в дитинстві, крім материнської любові». 

«Коли чую російську мову, в мене автоматично стає таким лице, що багато хто зразу починає виправдовуватися. Кажуть, що підтримують Україну».

Свого тата Габріелла не бачила жодного разу в житті. Якось, уже в дорослому віці, вирішила розшукати його: «Пробувала пробивати по багатьох джерелах, навіть писала у програму «Жди меня». Все марно. А потім, зовсім випадково, познайомилася з барменом в одній із київських кав’ярень. Він виявився родом із Конго. Написав родичам, знайомим – і так у моєму житті з’явився тато. Зараз час від часу ми спілкуємося телефоном, він набирає мене частіше, ніж я».

Мама телеведучої продовжує мешкати в росії, і так складається нині, що Габріелла з нею контактів не підтримує: «Вона вже 25 років живе в москві. У моєму дитинстві ми бачилися лише три літні місяці кожного року, коли навідувалася до нас в Україну. Я дуже хотіла бути з нею. Навіть одного літа, пам’ятаю, оголосила однокласникам, що їду, підписала всім прощальні листівки. Думала, що вдасться вмовити маму. Але у вересні знову прийшла до своєї школи в селі. Так було соромно… Певний час ми з мамою дуже багато говорили про те, чому вона мене так і не забрала до себе. У неї просто було своє життя, інша родина». 

«Хоча з вітчимом у мене завжди були прекрасні стосунки, я називаю його «татом», – продовжує Массанга. – До слова, саме він оплатив мені навчання в Інституті культури. Ми й зараз спілкуємося. Щоправда, оминаємо в розмовах тему війни. А маму я нещодавно заблокувала. Набридло сваритися, постійно щось доводити. Я кажу одне, вона – зовсім інше. Те, що в телевізорі розповіла Скабєєва. Я продовжую любити маму, але думаю, що ми відновимо спілкування вже після війни. Ось нещодавно в неї був день народження. Я її розблокувала, привітала  і – знову заблокувала. Мені так спокійніше».

Має лише одну мрію – повернутися додому

З початку повномасштабного вторгнення Габріелла Массанга разом із сином знайшли тимчасовий прихисток від війни в Іспанії. Мешкають у невеличкому курортному містечку біля Аліканте. «Пощастило, що левову частину турбот узяла на себе моя подруга. Знайшла нам житло. Все поприносила – каструлі, сковорідку, посуд, навіть маленьку кавомашину. Плюс поруч було дуже багато українців. Здебільшого – тих, хто переїхав туди давно. Магазини свої повідкривали, якісь бізнеси. Українці – великі молодці».

Габріелла каже, що допомоги від Іспанії, як вимушена переселенка, не отримує. Мала, як усі, одноразову виплату після приїзду, і на цьому – все. Живе за кордоном завдяки заощадженням. А ще закінчила курси нутриціології та тренерства, має дипломи, консультує. А також отримує кошти з діяльності свого YouTube-каналу, який успішно розвиває: «Поки це – невеличкі кошти, але мені ця робота приносить задоволення. І я постійно зайнята, що теж тішить». Про своє особисте життя (з першим чоловіком Габріелла розлучена. – Ред.) воліє розповідати коротко: «Моє серце зайняте, але я би не хотіла говорити щось про це більше. Особисте – це моє, не хочу ділитися».

Телеведуча зізнається, що вже не один рік має лише одну мрію – повернутися додому. «Зараз приїхала до Києва із сином у справах на два тижні та спіймала себе на думці, що почуваюся тут повністю розслабленою.

Попри обстріли, вимкнення світла. А там я постійно якось насторожі. І з думками, що цей період мого життя – це тимчасово».

Тимофій – син Массанги, навпаки, спокійно сприймає життя далеко від домівки: «Він дуже добре знає англійську. І швидко опановує іспанську. Вчиться в школі, паралельно онлайн – у київській. Звісно, сумує за однокласниками. Коли ось зараз приїхали в Київ, бігав до школи. Відніс вчителям квіти й невеликі презенти. У них був дуже дружний клас, але багато дітей повиїжджали з батьками. Нині – чимало новеньких у класі.

Тимофій уже обрав собі професію на майбутнє, але поки зарано про це говорити. Влітку працював на пляжі барменом…».

До росіян, з якими доводиться бачитися на іспанських вулицях, у Массанги байдуже ставлення: «Знаєте, вони навіть інколи прикидаються, що не з росії. Але ж вимова видає. Коли чую російську мову, в мене автоматично стає таким лице, що багато хто зразу починає виправдовуватися. Кажуть, що підтримують Україну. Але я навіть не слухаю. І знаєте, що ще помітила? Раніше, коли вони приїздили на відпочинок, поводилися дуже голосно. Зараз сидять тихо, як миші».

Оксана ГЕЙДОР, oboz.ua.

Читайте також: Армія має перестати бути «тюрмою для героїв».