Шацьким озерам важче «дихалося», поки не створили національний парк

«Для Світязя характерно, що обміління повторюється раз на двадцять – тридцять років»

Не лише волинянам, а й гостям нашого озерного краю полюбився Світязь – одне із семи природних чудес України. Тож вони вболівають за його стан. І коли п’ять років тому вода в озері відійшла від берегів, то це викликало занепокоєння не лише в екологів, представників місцевої влади, а й тих, для кого воно стало незамінним місцем відпочинку. «Чому вода «втікає»?, «Чи не «допомагають» нам у цьому сусіди-білоруси зі своїм Хотиславським кар’єром?», «А, може, це вже забагато лохини насадили підприємливі люди на Шаччині, а відтак – наробили свердловин, щоб мати воду для поливу?» – такі питання поставали в багатьох краян. А відповіді на них шукала й авторка цих рядків, готуючи публікацію на «гарячу» тему для газети «Волинь» – «SOS: найглибше озеро України Світязь катастрофічно обміліло».

Невідкладно, з ініціативи директорки Шацького національного природного парку Марії Христецької, було створено робочу групу з питань виявлення причин цього явища – спеціалісти обстежували мілководну частину Світязя, меліоративні системи, а також – наявні гідротехнічні споруди. Але від природоохоронців уже тоді доводилося чути думку: дослідити ситуацію, щоб мати реальну картину, можна, але вплинути на неї – нереально. Тож єдина надія на те, що підуть дощі, і Світязь знову стане повноводним.

У принципі, так і сталося. І коли тепер, спілкуючись із Марією Христецькою, я згадала той тривожний 2019-й та ще й 2020-й роки, очільниця парку сказала:

– Всі переживали, дивлячись на те, як відступила вода, на піщані коси, які утворилися на мілководді. Тоді багато хто долучався до обговорення проблеми, до того, як не допустити катастрофи. А, по суті, все вирішилося само собою. У нас є дев’ятнадцять свердловин – ми ведемо моніторинг рівня ґрунтових і поверхневих вод. У нас є записи за сорок років, і, судячи з них, бачимо, що обміління – це системне явище. Так було і в 2019 – 2020 роках. Але якщо взяти до уваги середньодобову температуру нинішнього літа, зокрема в серпні, коли фіксували рекордні показники, то зараз мали б бути значно більше обміління озера і спад ґрунтових вод. Але цього не сталося. Бо для Світязя характерно, що така ситуація повторюється раз на двадцять – тридцять років. І три десятки літ тому (це, якщо рахувати від 2019-го) затока Лука пересихала настільки, що на одному з відрізків люди могли переходити її пішки. Є очевидці, які це пам’ятають.

«Після закінчення відпочинкового сезону людей приїжджає небагато, то й сміття тут – все менше»

Сьогодні ми тішимося, що Світязь – повноводний, і, що дуже тішить, – чистий. А завдячувати найперше  треба тому, що воно розташоване в межах Шацького національного природного парку. Свого часу, вже понад сорок літ тому, він був створений з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних комплексів Шацького поозер’я. На території парку та й поблизу, в радіусі до п’ятдесяти кілометрів, нема жодного великого виробництва, підприємств, які забруднювали б воду чи повітря. Тож напрошується висновок, що вже від нас самих – тих, хто любить тут відпочивати, значною мірою залежить чистота побережжя, а відтак і – самого озера. 

У день традиційної екологічної толоки, зокрема в урочищі Тополина, про це довелося почути від працівників Світязького лісництва, котрі збирали сміття на узбережжі озера. Воно розташоване на території парку, а відтак і робота його підпорядкована збереженню, відтворенню та раціональному використанню унікальних природних комплексів. Майстер лісу цього лісництва Степан Носуліч розповів:

– Фактично, з того часу, як вернувся зі строкової служби, працюю в лісництві. А то – вже сорок літ. Парк тоді тільки заснувавли. Знаю Світязь у всі його періоди – і коли вода падала, й коли озеро ставало повноводним. От і нинішнього літа, особливо в серпні, було сухо. Буквально за місяць рівень води понизився на тридцять сантиметрів. Та попереду – зима: якщо буде сніг, то ситуація виправиться в кращу сторону. 

– У Світязі вода – цілюща. Мої сестри, як ще дівчатами були, а шампунів не було, брали в озері воду, аби помити голову: волосся тоді стає шовковисте. У ній же і гліцерин є, й срібло.  

Степан Іванович  показав результат роботи учасників толоки – сміття назбирали чимало мішків – їх повантажили на підводу, щоб вивезти у відведене для цього місце. І це ж при тому, як уточнив, що за цією територією є спеціально закріплена людина, котру беруть на роботу на літній період (Віктор Носуліч, зокрема, працює тут і щодня стежить за чистотою пляжу в урочищі Тополина). Після закінчення відпочинкового сезону людей приїжджає небагато, то й сміття тут – усе менше... 

А щодо того, як нам усім треба берегти своє озеро-«перлину», то в чоловіка вже не з легенд взяті, а свої, зібрані за життя, аргументи:

– У Світязі вода – цілюща. Мої сестри, як ще дівчатами були, а шампунів не було, брали в озері воду, аби помити голову: волосся тоді стає шовковисте. У ній же і гліцерин є, й срібло. Зараз шампуні різні можна купити, то вже для миття голови жінки не беруть воду. А от на Водохреще – йдуть по неї, щоб освятити, бо знають, що увесь рік зберігатиме вона свої цілющі властивості.

Розказував Степан Носуліч і про те, якою лікувальною є світязька вода. Одного разу приїхала сюди на відпочинок лучанка з онуком. А в нього була якась рана на руці, що дуже довго не гоїлася. Тож жінка стежила, аби він ту руку не намочив. Та де ж хлопця втримаєш – купатися ж хочеться! І дитина втікала від бабусі раз, другий… Дивляться, а рана й швидко загоїлася. 

І ще одного чоловіка згадав Степан Іванович, який кожного літа приїжджав на Світязь і не купався, а тільки бродив по коліна на мілководді:

– Якось ми з ним розговорилися, й він сказав, що отак походить десять днів – і до наступного сезону вистачає йому «заряду». А одного літа не зміг побувати на озері, то мучився з ногами цілий рік.

Так уже є: хто хоч раз скупається у Світязі, то його вже буде тягнути сюди, як магнітом.

«Якщо з людьми говорити про вимоги природоохоронного законодавства, то вони починають прислухатися до них і дотримуватися правил»

Серед учасників традиційної екологічної толоки – і майстер лісу Світязького лісництва В’ячеслав Терета. 

– В основному, люди – вже навчені: стараються кидати папірці чи пляшки не там, де відпочивають, а доносити їх до спеціально встановлених на пляжі смітників. Та буває, що птахи рознесуть сміття чи собаки. А влітку ж тут відпочивальників багато, то й тих пляшок, папірців чимало за день назбирається. Цей пляж, в урочищі Тополина, – трохи віддалений, доїзду зручного нема, тому й людей  тут менше, а на центральному, то взагалі, як мовиться, –  яблуку ніде впасти.

З приводу того, що «люди вже навчені», могла б бути окрема розмова: і екологам, і лісівникам, яким випало господарювати в угіддях, котрі розташовані на території парку, для цього треба було багато зробити. В’ячеслав Терета розповідає:

– Знаю, що і в кінці 1970-х, коли тільки йшлося про його створення, лісівники з метою збереження довкілля проводили рейди, виявляли факти порушення природоохоронного законодавства. А я вже з власного досвіду скажу (працюю в лісництві з 1996-го), що можна було побачити, як хтось заїхав автомобілем до самої води й отаборився на сонечку. Якийсь невіглас міг навіть машину помити в Світязі. Стосовно випадків такого неподобства, то за останні роки ситуація кардинально змінилася в кращу сторону. Переконався, якщо з людьми говорити з року в рік і нагадувати їм про вимоги природоохоронного законодавства, то вони починають прислухатися до них і дотримуватися правил, що діють на території природно-заповідного фонду. А тепер, коли є інтернет і в руках кожного – сучасний смартфон, то так просто «загуглити» й  пересвідчитися, що існує відповідний закон, яким регламентовано поводження відпочивальників біля озер в межах національного природного парку. 

І нині, якщо й трапляється, що якась машина заїде аж до води, то це вже, за  словами В’ячеслава Терети, – виняток. Цьогорічного літа він був свідком того, як чоловік не зупинився й не залишив автомобіль на стоянці перед шлагбаумом, а поїхав до самого озера. І то була якраз виняткова ситуація: молоді люди привезли, мабуть, свого товариша – хлопця на візку, який вернувся з війни й не міг сам ходити. Вони винесли його у візку, а машину відразу ж відігнали на стоянку. 

– Тут не потрібні ніякі пояснення, – каже В’ячеслав Степанович, – воїнові-захиснику, який втратив здоров’я в боях за Україну, хочеться якщо не скупатися, то хоча б побачити водичку, подихати цілющим повітрям. Тож не вважаю, що це – таке порушення, на яке потрібно звертати увагу…  

Серед учасників толоки були працівники лісництва, які, зазвичай, наводять чистоту на інших пляжах. Наприклад, Марія Прасюк працює в наметовому містечку із назвою «Незабудка» (хто буває в цих краях, то знає, що воно знаходиться у лісі, за кількасот метрів від центрального пляжу села Світязь). Якщо колись туристи ставили намети будь-де й не мали ніяких умов для проживання, то тепер містечко підпорядковане Шацькому національному природному парку, – тут є душові, туалети.  І, як сказала Марія Прасюк, там тепер – теж порядок: люди стараються не смітити, дбаючи про те, щоб зберегти чарівний куточок природи й для їхніх онуків та правнуків. 

*«Ця публікація підготовлена у співпраці з Українською Асоціацією Медіа Бізнесу та за підтримки ЮНЕСКО, за фінансування народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і виклад фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та жодним чином не зобов’язують Організацію».

 

 Читайте також: «У Ковелі зводять будинок для переселенців: розпочато утеплення».