Роман Пешук показує, який біля них був «прильот» від путіна.
Незважаючи на важку контузію після вибуху, козак із Волині рятував своїх важкопоранених побратимів
Жителя села Кортеліси Романа Пешука я знаю дуже давно як хорошого господаря та сім’янина. Він є одним із тих патріотів, хто вже в перші дні великої війни прийняв рішення захищати Батьківщину, хоча раніше військову службу не проходив через проблеми зі здоров’ям. Записалися разом із товаришем у добровільне формування Ратнівської громади і пів року чергували через добу поблизу кордону. У той час із території білорусі постійно було чути гудіння танків та іншої техніки, і загроза нападу була більш ніж реальною. Те, що хлопці готові були зустріти ворога, маючи в руках лише автомати і пляшки з «коктейлем Молотова», вже було подвигом
«П’ятихатки ми втримали з мінімальними втратами»
У великодню ніч Роман здивував односельців тим, що приніс до церкви освятити синьо-жовтий прапор. Коли на кордоні стало спокійніше, він почав проситися на військову службу. Спочатку його не брали, але потім зарахували стрільцем у Ратнівську роту охорони.
Як згадує, йому дуже сподобався військовий колектив, де в нього з’явилося багато нових друзів, і він швидко освоїв солдатські обов’язки. А хлопці незабаром оцінили кулінарні таланти Романа, який із задоволенням готував і рибу й шашлики, та так, що пальчики оближеш.
Служба в роті охорони для більшості бійців була лише підготовчим етапом перед відправкою на фронт. Вже у лютому 2023-го Пешука з кількома товаришами та військовослужбовцями із ТЦК відправили у новосформований стрілецький батальйон. Майже три місяці інтенсивної бойової підготовки проходили на полігоні під керівництвом досвідчених інструкторів. Потім усе літо тримали оборону в районі Нікополя, на березі Дніпра. Ворог був на протилежному боці ріки. Тобто командування дало можливість недосвідченим бійцям поступово звикнути до бойових умов, і тільки після цього почали поротно перекидати в район села П’ятихатки Запорізької області, де йшли запеклі бої. Цей населений пункт українські війська визволили на початку літнього контрнаступу, а тепер «кацапи» намагалися його відбити. Село постійно обстрілювали з артилерії та мінометів, але виручало те, що там було багато будинків та підвалів і можна було заховатися. Першу контузію отримав від ворожого снаряда, що влучив у льох, де сидів із хлопцями. Кулемет вийшов з ладу, бо його присипало. Через кілька хвилин, коли розсіявся дим і пил, через отвір у стелі побачили небо. Як стемніло, за 50 метрів, біля автобусної зупинки, побачили підозрілу групу. Один молодий солдат навіть почав доводити, що це наша розвідка. Але Павло Коробка із Лучич не розгубився і по рації передав координати мінометникам. Вони й накрили ворожу штурмову групу вже першими пострілами. Вранці побачили на зупинці три трупи, а поранених росіяни забрали із собою, відійшли на околицю села й заховалися в амбарі. Там їх знову накрили з гранатометів. Лише небагатьом удалося втекти, а з амбара ще довго було чути крики тих, хто втекти вже не міг.
– П’ятихатки ми втримали, на щастя, з мінімальними втратами. В роті було лише кілька поранених. А от російська піхота під час цих атак зазнавала дуже великих втрат, проте билася до останньої можливості. Був один випадок, коли наші розвідники із Гірників захопили російського солдата в полон, та й то тільки тому, що в нього заклинив автомат. Потім розказував, що пішов воювати, бо хотів заробити гроші на квартиру.
«А по-справжньому відпочив... у госпіталі»
У січні нинішнього року підрозділ Романа Пешука перемістили в Донецьку область, де продовжували тримати оборону. Це був важкий період. Через нестачу снарядів наша артилерія майже весь час мовчала, а ворог постійно обстрілював і атакував позиції батальйону. Дуже виручала рота безпілотників, яка не тільки вела розвідку, але й знищувала штурмові групи росіян. Одного разу під час нічної атаки вже за пів години з двадцяти росіян 7 стали «двохсотими», а 8 – «трьохсотими». Коли їх витягували, то втрати ще зросли. Проте й ворожі дрони теж діяли дуже активно і їхня кількість весь час зростала. Якось групі Романа з п’яти міцніших хлопців доручили забрати з позицій пораненого. Коли повантажили його на ноші, то побачили, що летить дрон. Запитали в командування по рації: «Свій чи чужий?». Відповіли, що свій, і майже відразу вниз полетіли гранати. В результаті всі бійці отримали поранення, з них троє – важкі.
Якщо раніше хоча б уночі можна було пересуватися, то зараз – навпаки. Безпілотники з тепловізорами бачать людей уночі ще краще, ніж удень. Лише в сутінках або в тумані їхня ефективність зменшується. Наприкінці січня, перед тим, як вийти з позицій, під ранок зв’язалися із сусіднім підрозділом, який повідомив, що працює наш РЕБ, і можна рухатися. Але як тільки вийшли на дамбу, з’явився ворожий дрон і закидав групу протипіхотними «олівцями» – боєприпасами від гранатомета. Кілька бійців стали «двохсотими» і «трьохсотими», а Роман отримав важку контузію. Попри це, накладав своїм важкопораненим товаришам турнікети та допомагав їм вийти до своїх.
Запитали в командування по рації: «Свій чи чужий?». Відповіли, що свій, і майже відразу вниз полетіли гранати.
У госпіталі перших три дні почував себе ніби нормально, тільки на четвертий стало погано. Завдяки госпіталю хоч трохи відпочив, бо багатоденне чергування на позиціях дуже виснажує. А сиділи по кілька змін в окопах, тому що не вистачало людей. Прикро й те, що частину військового спорядження доводиться купувати за власні кошти або просити у волонтерів. Росіяни, звичайно, знали про наші проблеми й намагалися скористатися моментом. Одного разу їм навіть вдалося захопити частину позицій батальйону, але на допомогу підійшла сусідня штурмова бригада, і відкинули ворога назад. Дуже потужною, хоча і не зовсім точною зброєю у росіян є КАБи. Коли така бомба, вагою близько тонни, вибухнула за 200 метрів, то в хаті, де знаходились, винесло всі вікна й двері, а глибина вирви була майже сім метрів.
Служба для Романа стала цікавішою, коли його із товаришем поставили шоферувати на ЗіЛ-110. Возили бійців та боєкомплект ближче до позицій. Якщо хтось думає, що ЗіЛ – повільна машина, то сильно помиляється. Коли потрапляли під мінометний обстріл, то їхали навіть дуже швидко. Іншого разу два дрони-камікадзе намагалися наздогнати автомобіль, але одного збили розвідники з протидронової рушниці, а другий – сам упав.
Читайте також: «Сталеві воїни «Сталевої Сотки»: Артем доставляє окупантам «пекельні подарунки».
