Україна житиме, а в ній – і газета «Волинь»

…Пригадую засніжений морозний грудень 1999 року. Тоді, перед Новим роком, якраз поверталася з Києва, де в Міністерстві енергетики й вугільної промисловості отримала диплом і цінний подарунок за краще висвітлення шахтарських проблем у пресі. Вручав відзнаки тодішній міністр Сергій Тулуб. Було хвилююче!  А тут ще напередодні потелефонували з «Волині» й повідомили, щоб терміново приїхала в редакцію. Рано-вранці, відразу з поїзда, заходжу в кабінет тодішнього, на жаль, вже покійного головного редактора Степана Дорофійовича Сачука. Після десятихвилинної розмови він запитав: «Так тебе приймати на роботу власкором ще цього року чи вже з наступного?» – «Звичайно, зараз. Бо 2000-й – високосний», – відповіла, на що редактор засміявся. 

У мене відразу виросли крила. Адже тоді потрапити в колектив найвпливовішого й найтиражнішого видання не лише нашого краю, а й України, було складно, а то й нереально. Правда, я вже для цього мала добру основу: під час навчання в університеті тричі влітку проходила практику у «Волині», багато туди дописувала. А, отримавши диплом, з легкої руки головного редактора, світлої пам’яті Полікарпа Гервасійовича Шафети, була прийнята на роботу літредактором. Та недовго попрацювала. Тодішні чиновники з обкому партії, які контролювали всю ідеологічну роботу й в тому числі газети й журналістів, наказали їхати …в Турійську районку. 
І в цьому виданні й пізніше в Горохівській районній та Нововолинській міській газетах було гарно працювати. Там  набула досвіду спілкування з різними людьми, оперативності в написанні матеріалів, відстоюванні своєї точки зору, коли опоненти, яким не завжди подобалося надруковане в газеті, погрожували судами. І через 13 років я знову повернулася в омріяну «Волинь», де почався найпродуктивніший, найповноцінніший, найзахоплюючіший період у моїй журналістській біографії. Там пройшла справжню школу журналістики, вимогливими викладачами якої були маститі журналісти Святослав Крещук, Володимир Лис, Олександр Нагорний, Валентина Штинько, Катерина Зубчук, Галина Світліковська, Петро Боярчук, Ярослав Гаврилюк, Анастасія Філатенко… Зрештою, кожен, хто творив газету «Волинь», – непересічна, творча особистість, в кожного було чого повчитися. 

Зараз розпочинається передплатна кампанія, тож сподіваємося, що ви знову передплатите нас – і наступний рік ми зустрінемо разом.  

Працювати в такому колективі було приємно, але разом з тим непросто. Розуміла ж, що досягнути такої високої планки в майстерності, яка виставлена тут, – це по десять разів перечитувати написаний матеріал, стільки ж разів його переписувати ( тоді ж комп’ютерів ще не було, тексти спочатку писали вручну, а потім набирали на друкарській машинці), ночами думати над заголовком і над головним задумом. Тут я вчилася по-новому підбирати факти, правильно розставляти акценти й робити ненав’язливі для читача висновки в публікаціях. 

Журналістика подарувала безліч незабутніх зустрічей з унікальними людьми – від Юлії Тимошенко, Віктора Ющенка, Михайла Саакашвілі до  Нововолинської майстрині Любові Мохнюк, яка для цих політиків у подарунок вишила сорочки (згодом, після інсульту,– навіть однією рукою), до волинського соловейка Олександра Каліщука, володимирського краєзнавця Ярослава Царука, активіста Гельсінської спілки з села Верба Дмитра Себія і багатьох інших. 

З 2012 року почався новий, не менш насичений і цікавий період, відколи колектив очолив Олександр Згоранець. До речі, він разом зі своїм товаришем- колегою Василем Уліцьким до приходу у «Волинь» (цьогоріч у них, як і в мене – це вже 25(!) років) були чи найвідомішими журналістами Волині. Їхніми матеріалами зачитувалися, їх досі бережуть в своїх архівах вдячні читачі. Олександр Згоранець зумів так побудувати роботу, що колектив не лише продовжував робити газети (ще почали виходити «Цікава газета», «Так ніхто не кохав», «Читанка»), а й організовував дозвілля.  Ми об’їздили старовинні замки, духовні святині, унікальні музеї й визначні місця України: Львів, Кам’янець-Подільський, Хотин, Чернівці, Ужгород, Мукачево, Канів… Було чимало нових відкриттів і неймовірних вражень! 

Та з початком повномасштабного вторгнення росії на нашу землю настали надскладні часи для України та періодичних видань. Але наш колектив завдяки вашій вірі у нас, дорогі читачі, тримається. Сподіваємося на підтримку і надалі. Зараз розпочинається передплатна кампанія, тож сподіваємося, що ви знову передплатите нас – і наступний рік ми зустрінемо разом. А в ньому і таку довгождану Перемогу. Знаю, що ці слова читають наші земляки на фронті, адже газета «Волинь», дякуючи нашим неймовірним друзям (їхній список друкуємо щономера), потрапляє на передову. Тож нехай Вас береже Бог. А Ви – Україну. Завдяки Вам Україна буде, Україна житиме, а в ній – і газета «Волинь»!

Алла ЛІСОВА, редакторка відділу економіки газети «Волинь».

Читайте також: «До газети звикла і моя хата, і… душа…».