«Ми – україномовні, але ми – «русскіє»

Про українську комендатуру

«Це – збірний підрозділ, до складу якого входять представники Національної гвардії, Національної поліції, СБУ та ЗСУ, зокрема, Військової служби правопорядку. Основною функцією військової комендатури є забезпечення цивільного населення продуктами харчування, водою та медичним обслуговуванням. Також важливе завдання – підтримання внутрішнього порядку в містах та селах, недопущення мародерства.

Ми не знімаємо російської чи радянської символіки з їхніх шкіл, адмінбудівель, не чіпаємо пам’ятники – все, як було, так і лишається, включно з вивісками їхніх «героїв». На відміну від росіян, які на Київщині у 2022 році руйнували все, що пов’язано з українською ідеєю, руйнували навіть кладовища – в одному селі їздили по могилах танками.  Ми ж не вишуковуємо в їхніх бібліотеках книжок путіна і не палимо їх. Ці території мають статус російської федерації, тільки росія втратила над ними контроль».

Про те, хто залишився на контрольованій Україною території

«Люди дуже різні. Є ті, хто не встиг виїхати, не мав автомобіля або не знав, куди виїхати. Є люди, і громадяни України також, які приїхали доглядати старих мам чи інших родичів. Є діти. Точної кількості називати не буду. Можу сказати, що їх десятки. Багато підлітків. Є навіть немовля, яке народилося тут менше, ніж місяць тому.

Але переважно – це літні люди, які чи то самі відмовилися виїздити, чи то їх кинули.

В одному населеному пункті ми виявили відразу шістьох лежачих – їх залишили у будинках, навіть не повідомивши сусідам чи написом десь на дверях під’їзду про те, що цих людей залишено самих. Тобто їх залишили помирати. Добре, що відбувався обхід усіх житлових приміщень і цих людей виявили. Їм надається зараз медична допомога. Можете уявити, що декілька днів люди лежали без води, без їжі, ліків, не маючи можливості справити свої природні потреби! У деяких були пролежні, по яких лазили опариші. Картина була страшна. Довелося мити, одягати «Памперси».

Про потребу в ліках

«На сьогодні призначено людей серед місцевого населення, які щодня ходять доглядати та годувати немічних, а щотижня до них приїжджає наш медик. Цивільних медиків можуть привозити сюди, якщо потрібна якась особлива консультація, а так працюють військові медики. І добре працюють.

Є кілька хворих на цукровий діабет, зокрема, інсулінозалежні. Також є хворі після інсульту та люди з хворобою Паркінсона. Насправді – велика проблема з інсулінами. Буквально вчора ми були в одному селі і я віддав свій інсулін (у мене – також цукровий діабет) людині з першою групою інвалідності, яка лежить після інсульту. То я і поділився.

Літні люди майже всі кажуть: ми нікуди не поїдемо, «Нє будєт же путін по нам стрелять!».

Вирішуємо питання із забезпеченням людей медикаментами, бо ситуація – непроста. Основний тягар тут лягає на Збройні сили та Сумську обласну військову адміністрацію, яка забезпечує, як може, і медикаментами, і продуктами.

Проблема – газ у всіх закінчується, і треба допомагати людям заправляти ці балони, але на це не передбачено ніяких видатків і доводиться це робити за власний кошт. Поки це робиться так: я взяв у людей балон, поїхав на заправку, заправив – і привіз, поставив їм у хату».

Про ферму Медведєва (експрезидент росії)

«Поряд із Козачою Локнею розташована велика ферма пана Медведєва, де було майже три тисячі голів бичків. Його родичі проживають у Курській області, щоправда, не в тому районі, який контролюють Збройні сили України. З ферми, про яку я кажу, управлінці втекли, коли почалися бойові дії, тварини залишилися зачиненими, і тому вся ця худоба, вибачте на слові, здохла.

Водночас деякі фермерські господарства випустили тварин, і ті ходять зараз городами та дорогами – і свині, й корови, кури, барани. Місцеві їх ловлять, забивають та їдять. Нещодавно в одному із сіл нас запрошували навіть на шашлик із барана. Баран забрів до них у подвір’я.

У цілому люди не голодні. Вони мають що їсти та пити. У містах людей забезпечують теж добре – вони й «гуманітарку» отримують, і також військові, які базуються поблизу, діляться своїми пайками».

Про те, чи пам’ятають жителі Курщини своє українське походження

«Вони все-таки забули, що вони – українці. Багато хто не знає, що ці землі – етнічно українські, що тут у 1918 році діяв уряд України. А чого ж ви, кажу, українською мовою говорите? Відповідають: бо мої батьки так говорили, і діди так говорили, тому і я так говорю, тільки ми завжди були росією.

Але, звісно, є деякі люди, які знають, що ці землі були українськими.

У будинку культури, коли ми зайшли туди, була розгорнута фотовиставка, і оформлення її було виконано в типово українських орнаментах. Якось так воно проявляється, поза межами свідомості.

У місті Суджа є краєзнавчий музей, де є матеріали, які свідчать про те, що місто у 1918 році короткий час було столицею радянської України. Більшість людей, з якими ми спілкувалися, не відвідували ніколи в житті той музей».

 Про те, що думають місцеві про війну

«Люди зомбовані. Ми почали робити новини російською мовою, щоб вони були проінформовані про те, що відбувається в Україні, росії, у світі. Вони дивляться ті новини, а потім все одно кажуть, що їхні міста та села обстрілюють ЗСУ, а не російські війська, бо ті – дуже добрі й порядні.

Коли їм розповідаєш історії з 2022 року про те, як на Чернігівщині, Київщині, в Ізюмі російські військові вбивали людей без причини, катували й ґвалтували, як скидали авіаційні бомби на Маріуполь, де загинули десятки тисяч людей, суджанці не вірять, кажуть, що я вигадую і такого бути не може. А коли мова заходить про ґвалтування дітей, літніх людей, вони кажуть: ну, оце ви точно вигадали, наші збройні сили такого не можуть зробити!

Переконати їх у протилежному, здається, неможливо.

Як і пояснити, що вони перебувають у небезпеці, тому що наступи російської армії – це тактика випаленої землі. Села, що розташовані ближче до лінії зіткнення, це вже відчули, а в Суджі це ще не дуже розуміють. Для них путін – цар, бог, свята людина, вони звертаються до нього через іноземних кореспондентів. Не розуміють, що путіну наплювати на них і на ті населені пункти… Літні люди майже всі кажуть: ми нікуди не поїдемо, «Нє будєт же путін по нам стрелять!».

Водночас майже 700 людей, з якими ми встигли поспілкуватися, всі без винятку хочуть миру. Це буде звучати для багатьох українців незрозуміло, але вони навіть не знають, чому почалася війна і якою є війна. В їхньому розумінні Україна напала на росію… Ці люди – цілковито дезінформовані».

Олена ЗВАРИЧ, glavcom.ua.