Людина і суспільство 01.10.2024, 09:05

У Волинському музеї просто неба відтворили давній процес випікання хліба (Фото)

Випікання домашнього хліба є однією з найважливіших українських традицій

Домашній хліб давали у дорогу не лише у якості їжі, але й як оберіг. Без хліба не обходилось жодне свято, жодне сімейне торжество, із хлібом ішли на весілля, хрестини, із ним проводжали в останню дорогу…

Про це пишуть на фейсбук-сторінці Музею історії сільського господарства Волині-скансен. Рокині.

Спечений на черені, у справжній печі, він має особливий смак та аромат.

Працівниці музею відтворили процес випікання хліба, організувавши захід: «Відродження обрядового дійства - випікання хліба»

У дописах також написали, якими традиціями та віруваннями супроводжувалось дійство.

***

«Повага до хліба виховувалася з раннього дитинства. Українці ніколи не викидають хліб. Це вважається величезним гріхом. Якщо хліб випадково падає зі столу, прийнято його підняти і поцілувати. Українські господині дуже відповідально ставляться до процесу випікання.

Хліб мав випікатись близько 1,5–2 годин. Такий часовий проміжок був необхідним, щоб хліб добре пропікся.

Протягом усього цього періоду діяли приписи, що виключали дії, несумісні або протилежні із «символікою росту». Одним з основних був такий, що забороняв сидіти (аналогія сідати = сідає хліб, тобто не росте у печі) господині під час випікання повсякденного хліба. Зокрема, про таке поведінкове табу прямо повідомляють етнографи в кінці ХІХ ст. з території Волині («Всадивши хліб до печі, господиня сама сідати не повинна, бо хліб опав би у печі») та Підгірʼя».

***

«Хліб традиційно був великий — як зібраний урожай, круглий — як сонце, вишуканий та майстерно прикрашений коровай— як символ багатого та щасливого подружнього життя. В основі форми лежало коло, як найперше означення Сонця,звідси й різноманітні хлібні слова та назви: колосок, колобок, ко/а/лач, ка/о/лита.

Крихти ніколи не викидали, а віддавали домашнім тваринам, худобі, кидали в воду, спалювали або ставили на видному місці для птахів — щоб ті донесли їх у вирій.

Нарізували буханку тільки до себе, з одного боку, впавший шматочок цілували, якщо дві хлібини зрослися в печі, то їх розламували над головою в дитини, що не може розговоритися, перевернутий в печі хліб віщував нещастя, якщо під спеченим хлібом мокро — чекали дощу, вимішувати тісто слід лиш в напрямку до себе, що родина була разом».

***

«Цікавими були вірування українців у різні прикмети. Деякі мали у собі зміст, внаслідок впливу на ферментацію, зміни через температуру, протяги, і т. д., деякі носили суто ритуальний характер.

Випікати хліб у печі потрібно вміти, коригувати температуру не так просто, як у сучасних духових печах. Та все одно господині уміло впливали на процес та силу запікання хліба.

Зокрема, щоб збільшити температуру у печі та посилити «загнічення» (запікання хліба, що супроводжувалось потемнінням його скоринки) хліба, господиня могла пригорнути жар ближче до буханок. При випіканні пасок, наприклад, з цією метою навмисне в печі могли спалювати навіть шмаття: «Умисне гнітять, сиплячи на огонь ґрис, кидаючи папір, солому, а дуже часто і «вонучі» (онучі, тобто шмаття). Також вважали, якщо спалити під час випікання паски ганчірку, то остання краще зросте.

На Волині існували магічні способи впливу на процес випікання хліба: «Якщо хліб прищиться (з’являються великі бульки), то кладуть на комині дві жарини». Аналогічно вчиняли, коли «по хлібові вилазили чорні скоринки чи він розтріскувався», з однією відмінністю: «на припічок кладуть стільки тліючих вуглин, скільки є бохунців». Очевидно так вчиняли або з огляду на імітативну магію (тління вуглинки символізувало гнічення хліба) або з апотропеїстичних міркувань (жар відганяв від хліба негативні сили, які спричиняли неправильне випікання), або для магічного «посиленння» жару у печі.