До екологічної толоки долучилися студенти Шацького лісового коледжу імені В.В. Сулька.
Учасник екологічної толоки на Волині: «Озеро Велике Чорне – моя любов із першого погляду»
Учасники осінньої екологічної толоки, яка була ініційована Шацьким національним природним парком і підтримана газетою «Волинь» та Шацькою селищною територіальною громадою, прибирали побережжя й озера Велике Чорне, що поруч із селищем Шацьк. До працівників парку долучилися студенти Шацького лісового коледжу імені В. В. Сулька і просто небайдужі люди, як, зокрема, переселенка з міста Курахового Донецької області Людмила Порфіленко, у якої тут уже є «свої» улюблені місця
«Якщо для відпочивальників створити умови, то вони не будуть будь-де розкладати вогнище, смітити…»
Збір учасників толоки – рекреаційний пункт Park, що розташований між селом Світязь та селищем Шацьк. Він ще зовсім новенький – був відкритий 20 червня цього року. А створили цю відпочинкову локацію своїми силами працівники Шацького національного природного парку. Тут, неподалік від дороги, – гарно облаштована, комфортна та доглянута територія серед соснового лісу: з доріжками із бруківки та новими альтанками, обладнаним місцем для приготування їжі на вогні, зоною відпочинку, необхідними комунікаціями, дитячим майданчиком, стоянкою.
Хтось кинув пляшку в ожинник, хтось «забув» забрати з собою обгортку з-під морозива… Але це вже – одиничні випадки.
– Цей пункт призначений для короткотермінового відпочинку тих, хто приїжджає в озерний край, – розповідає начальник відділу рекреації, пропаганди та екологічної освіти Шацького національного природного парку Тарас Юрчук. – Він призначений для комфорту людей, а в кінцевому результаті має послужити охороні довкілля. Адже якщо для відпочивальників створити умови (на території парку є ще два рекреаційні пункти. – Авт.), то вони не розкладатимуть будь-де вогнище, не залишатимуть після себе сміття. Буде більше таких пунктів – стане менше випадків, коли і місцеві, й приїжджі розводять багаття прямо в лісі. До чого це призводить, особливо спекотної пори, коли біду може спричинити один необачно кинутий сірник, ми добре знаємо.
Цього літа запрацювала й екологічна стежка, яку теж облаштували працівники парку. Нею можна пройти від рекреаційного пункту Park в напрямку до Великого Чорного, і з численних стендів почерпнути інформацію про багатий рослинний і тваринний світ Шаччини, про те, яка риба водиться в озерах. А кінцева мета такої просвітницької роботи –сформувати і в дорослих, і, особливо, в дітей бережне ставлення до природи, відчуття того, що від них залежить те, який спадок одержать їхні нащадки.
Читайте також: Шацьким озерам важче «дихалося», поки не створили національний парк.
«Чисто не там, де прибирають, а де не смітять»
Біля озера Велике Чорне чистоту наводили студенти Шацького лісового коледжу імені В. В. Сулька (кому, як не їм, майбутнім спеціалістам лісової галузі, а відтак – природоохоронцям, долучатися до такої акції?), а також працівники парку. Інспектор охорони природно-заповідного фонду Віктор Саковець, з яким зав’язалася розмова, на запитання з приводу того, в якому стані узбережжя після відпочинкового сезону, говорить:
– Якщо порівнювати, як було колись і як є тепер, то ситуація змінилася в кращу сторону. Принаймні, стихійних смітників на побережжі, серед лісу сьогодні не побачили. Хтось кинув пляшку в ожинник, хтось «забув» забрати з собою обгортку з-під морозива… Але це вже – одиничні випадки. Люди стають свідоміші, розуміють, що це ж для них – краса природи, і її треба берегти. Якщо раніше машиною треба було вивозити різний непотріб після завершення відпочинкового сезону, то тепер сміття значно менше.
І в цьому відіграє чималу роль освітня робота. Не втрачає своєї актуальності добре відомий вислів: «Чисто не там, де прибирають, а де не смітять». І, навпаки, фраза: «На наш вік вистачить» – стає неприйнятною.
Велике Чорне шаччани вважають суто своїм озером, бо ж воно – поруч із селищем. І якщо Світязь за відпочинковий сезон може відвідати 150 – 200 тисяч чоловік, то тут такого напливу, звичайно ж, нема. Сюди приходять місцеві мешканці й ті приїжджі, кому до вподоби не лише купання та засмагання, а й прогулянки сосновим лісом, до якого – рукою – подати. Вабить озеро й рибалок, для яких вздовж берега обладнані містки.
А ще тут можна займатися веслуванням. І як підтвердження цього – зустріч із дівчатками-четвертокласницями – Богданою Романюк та Маргаритою Цебух. Власне, – з юними байдарницями. І коли мова зайшла про те, чим подобається озеро Велике Чорне, то Богдана сказала:
– Воно – близько біля хати. Не треба далеко ходити, тож влітку можна кожен день купатися, на байдарках кататися (дівчатка займаються в секції байдарників. – Авт.).
А ось стосовно того, чи ж дбають люди про чистоту узбережжя, а значить і озера, Богдана, помовчавши якусь мить, сказала, що «не дуже». Хоч, судячи з подальших слів, зовсім байдужих у ставленні до багатства, яке дарує природа, нема. Бо Велике Чорне поціноване ще й завдяки тому, що не лише влітку вабить до себе, а й узимку. Воно, порівняно з іншими озерами Шаччини, – неглибоке (середня глибина – два з половиною метри), з настанням морозів вкривається товстим шаром криги й стає дуже популярним серед молоді та дітвори. Тут, як розповідали мої юні співбесідниці, ставлять ліхтарі, щоб територія освітлювалася, роблять ковзанку, й «сюди можна прийти і безкоштовно (та ще й під музику) покататися».
І переселенка вже встигла відкрити для себе красу озерного краю
Якщо дівчатка, з якими спілкувалася, народилися й ростуть у цьому чарівному куточку Шаччини, то їхнє шанобливе ставлення до озера, котре «так близько біля хати», якоюсь мірою – закономірне. Тим часом воно полюбилося й переселенці – Людмилі Порфіленко, сім’я якої, рятуючись від війни, знайшла тут прихисток. І того дня жінка як свідома природолюбка долучилася до екологічної толоки, на яку ще й запросила через соцмережі інших переселенців, що оселилися у Шацькій громаді.
Сім’я Порфіленків – із міста Курахове Донецької області. Переселенці живуть на Волині, зокрема у селі Положеве, що неподалік Шацька, вже третій рік. Із приводу того, чому саме сюди проліг їхній шлях, пані Людмила розповідала:
– Наші друзі ще у 2014-му приїхали сюди. Вони кликали нас упродовж не одного року до себе в гості. Казали: «Як побачиш Світязь, то закохаєшся в нього – і не схочеться повертатися додому». Але не складалося якось побувати тут. У 2020-му ковід почався зі своїми обмеженнями, то тим більше було не до поїздок. Та й трохи складно: дорога ж – далека, із двома дітьми непросто сісти й поїхати – і матеріально, й фізично. Хоч, звичайно, ми хотіли якось вирушити у таку мандрівку. Повномасштабне вторгнення росії прискорило наші плани. Після 24 лютого друзі зателефонували й сказали, щоб ми швидше виїжджали в безпечніше місце. Й ми до них прибули.
Людмила – творча людина, її знають як майстриню, котра створює артподарунки. На екологічну толоку відгукнулася як людина, котра за час проживання на Волині вже встигла відкрити для себе красу озерного краю.
– Світязь, звичайно, – дуже гарний, – каже жінка, – але там, особливо у відпочинковий сезон, – надто людно. А мені більше подобається побути наодинці з природою – полюбуватися нею, подумати над своїми новими виробами, які ще тільки народжуються в уяві. Тут мені затишніше. Перш тато (батьки Людмили теж виїхали з Курахового на Волинь. – Авт.) приводив на це озеро, що біля Шацька, свою онуку – мою доньку. Щоразу казав: «Ми йдемо на Чорне». Я ж довго не знала, де то воно. Аж поки з дочкою не пішла сюди. А вже як побачила мальовничі пейзажі, романтичну гойдалку на березі, латаття чи жовті глечики на водному плесі, а ще й – лебедів, байдарки, то все це мене зачарувало. Тож озеро Велике Чорне – моя любов із першого погляду…
І до толоки Людмила Порфіленко долучилася, бо хочеться їй, щоб тут було чисто. За словами жінки, її сім’я, коли буває з друзями на природі, то, покидаючи місце відпочинку, все сміття збирає у пакет і вивозить до найближчого контейнера. А то й – додому, якщо по дорозі його не побачать. Побажання переселенки, щоб таких контейнерів було все-таки більше. Адже в рекреаційній зоні люди хочуть поїсти, шашлики, наприклад, посмажити. Хтось не полінується й таки знайде контейнер, щоб викинути туди сміття, яке назбирається, а комусь ліньки цим займатися, то й залишає на узбережжі непривабливі «сліди».
…Забігаючи наперед, скажу, що переселенка Людмила Порфіленко, яка мала намір долучитися до екологічної толоки лише біля озера Велике Чорне, поїхала з нами ще й на Пулемецьке, на побережжі якого того дня також наводили чистоту. І, як говорила вона згодом, уже в телефонній розмові, була з цього дуже втішена. Адже завдяки тому, що змогла поспілкуватися з учасниками акції – працівниками парку, лісівниками, котрі є неабиякими знавцями природи, почерпнула багато цікавої інформації й ще більше закохалася в цей озерний край.
*«Ця публікація підготовлена у співпраці з Українською Асоціацією Медіа Бізнесу та за підтримки ЮНЕСКО, за фінансування народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і виклад фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та жодним чином не зобов’язують Організацію».
Катерина ЗУБЧУК.
Читайте також: Журналісти «Волині» допомагали прибирати озеро, цілющу воду з якого за Польщі доставляли панянкам у Варшаву.
