Як брати-поліщуки Лахтюки стали повстанцями

Один із цих хлопців – Юхим – у 1948 році був арештований МГБ. Його два тижні допитували і вимагали, щоб він віддав зброю. Не домігшись зізнання, «чекісти» відпустили його. Вдома родичі поцікавилися в Юхима, як йому там було? На що той відповів: «Більше живим я туди не піду!». 

Юхим зі своїм двоюрідним братом, Михайлом Матвійовичем Лахтюком,  пішли в Задівську (нині село Зоряне) сільську раду і попросили голову Онисима Матвіюка, щоб дав їм довідку про місце проживання, бо вони хочуть виїхати працювати на Донбас. Голова їм сердито відповів: «Ваше місце – в тюрмах! Ніяких довідок я вам не дам!». Ймовірно, ця зухвала зневага з боку влади стала тією останньою краплею, що переповнила чашу терпіння двох юнаків та підштовхнула їх стати повстанцями.
Нещодавно мені пощастило знайти на сайті Національного музею історії  України у Другій світовій війні автобіографії цих хлопців, які вони написали у жовтні 1948-го. Ці автобіографії збереглися в архіві надрайонного провідника ОУН Андрія Михалевича (Коса) і були розшифровані співробітниками музею, хоча і не повністю. Вони – дуже цікаві, і надзвичайно точно передають особливості життя у ті часи та грабіжницький і злочинний характер сталінської влади.

Автобіографія

«Я, Лахтюк Юхим Панасович – «Яструб» народився 14.03.1928 р. в селі Адамівці хутір Ферма Ратнівського району Волинськой області. Від 1935 року почав ходити до школи в с. Адамовку, де закінчив 5 кл. НСШ. За часів німецької і першої большевицької окупації працював на господарці, яка складалася із 120 га землі і ділилася на 6 братів мого батька по 20 га. Батька мого як «кулака» в 1947 році обложили непосильними податками 24 центнерів збіжжя і податку 21 тис. крб. За невиконання вище наложеного податку батька мого засуджено на 7 років тюремного ув’язнення. В 1948 р. мою матір, як голову сім’ї, обложено також непосильними податками  25 тис. крб. і 35 центнерів збіжжя. За невиконання вище наведеного податку і поставки господарка зосталась повністю зліквідована, не лишили живого і мертвого інвентару. Лише будинки порожні стоять до деякого часу.

В 1947 р. був арештований за Косюка Івана та вдруге був арештований МГБ по всипі моєї жінки, що була східнячка, яку я вигнав, що сказала, що я маю зв’язок з повстанцями і що я ніби допомагаю повстанцям – давав амуніцію і т.п. Я як ні в чим не був винен до нічого не признався і через дві неділі відпустили додому, під час арештування змушували зложити зобов’язання про співпрацю з МГБ – викривати повстанців. Я на це не погодився. Я зробивши висновок з свого життя зобачив, що мене чекає голодна смерть та тюрма. Отже я дістав в своєї родини автомата…

Постій дня 30… 1948 
Лахтюк Юхим».

На жаль, частину автобіографії Юхима Лахтюка реставраторам не вдалося відновити. Значно краще збереглася автобіографія його двоюрідного брата Михайла Лахтюка, з яким вони разом пішли у повстанці.

Автобіографія

«Я, Лахтюк  Михалко Матвійович – «Вороний», народився 1926 р. в с. Адамівка хутір Ферма… Від 1936 р. почав ходити до школи с. Адамівка,  де закінчив 5 кл. За першої большевицької окупації до жодних політичних організацій не належав, лише ходив до школи. За німців також нікуди не належав, лише працював на господарці при батькові. В зв’язку з тим, що німці хотіли забрати на роботу, поступив на штатного лісоруба, де працював 3 місяці. В часі стабілізації німецько-большевицького фронту на річці Вижівка і Прип’ять не хотів попастися в руки большевикам і йти на фронт, а сподівався, що німці знову підуть вперед, перейшов фронт на німецьку сторону. В часі переходу фронту німці зауважили, що нас 5 осіб переїжджає на бік німців і почали стріляти, через що один із нас зостався ранений в ногу, а після підняли руки вгору і здалися німцям».

Адама застрелили за нібито спробу втечі, хоча на той час він був настільки знесилений нелюдськими катуваннями, що не міг вже втікати.   

Після тривалих допитів німці переконалися, що хлопці – не радянські шпигуни, і відправили їх на будівельні роботи: спочатку – в Брест, а потім у Німеччину. Через деякий час після звільнення американцями Лахтюк був мобілізований у радянську армію, де колишнім остарбайтерам видали по одній гвинтівці на відділення. Їхню частину пішим ходом відправили з Німеччини до Барановичів, де розформували. Звільнених солдатів відправили працювати на шахти Донбасу. Звідти Михайло втік, хоча й не мав жодних документів.

«Вдома працював на господарці. В 1948 р. мене, як господаря обкладено 8000 крб. податку і 20 ц. зернопоставки. Я бачу, що я не зможу виконати тих налогів і що чекає мене голодна смерть або тюрма, якою часто мені погрожували, рішив не давати нічого і піти в повстанці.

Зброя в мене була від 1947 р.,  яку мій молодший брат найшов кріса, якого дав мені. Від серпня місяця я з своїм двохрідним братом почали підготовлятися до відходу в повстанці. Щоб задокументувати свій чесний вхід в повстанці, рішили зробити вдвох з братом якийсь погром та вбити якого большевицького вислужника – почали робити засідки на районових представників. Отже 2 вересня 1948-го. прибули на наш хутор райадміністрація за поставкою в числі 4 осіб: голова сільради Матвіюк Онисим, Повх Сергій – сільський агент уповмінзагу, райуповноважений РК КП(б)У Сітчук і райуповноважений  РК КП(б)У Королік. Я з своїм двоюрідним братом взяли зброю і зробили засідку на них. Адміністрація на вчинену нами засідку приїхала і ми відкрили по них вогонь. Адміністрація великого відбою не давала, лише зачали своєю фірою, якою їхали, втікати і 4 рази вистрілили. В результаті бою зостався вбитий райуповноважений РК КП(б)У  Королік, а решта повтікали згубили з воза трупа по дорозі. Від того часу полишив я і мій друг  свої господарки і родину, зачали ховатись від большевиків та нав’язуватись з повстанцями. Дня 20. 09. я через одного селянина пов’язався з повстанцем «Ясеном» (кущовий провідник ОУН Омелян Харлампович. – Авт.), який поговорив зі мною на наступну зустріч, де поінформував мене про все. Точка намічена «Ясеном» відбулась в порядку і я долучив до повстанців, які дали мені роботу.

Постій  дня  14. 10. 1948 р.
 Лахтюк  Михалко».

Під час перебування у повстанцях брати Лахтюки вбили кількох радянських активістів, але й самі загинули. Взимку 1950 року Михайло потрапив у засідку оперативно-військової групи і був убитий. А Юхим загинув разом із двома іншими повстанцями ще 15 липня 1949-го на хуторі Липини села Заброди. Його сімнадцятирічного брата Адама у липні 1951 року затримали «емгебісти» і близько двох тижнів допитували. Незважаючи на тортури, він не дав ніяких свідчень. 21 липня його привезли до родичів у село Поступель
і вимагали, щоб віддав зброю, але він продовжував мовчати. По дорозі на Ратне, за селом, Адама застрелили за нібито спробу втечі, хоча на той час він був настільки знесилений нелюдськими катуваннями, що не міг вже втікати. 

Де знаходяться могили трьох братів, до цього часу невідомо. Їхня трагічна доля багато в чому пояснює причини розгортання повстанського руху в Україні проти сталінської влади й ті жорстокі методи боротьби, якими він супроводжувався. 

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.

Читайте також: «Поліція заявила, що разом з США та Інтерполом заблокувала міжнародний канал втечі українців до ЄС (Фото)».