«На озері, де клює краще, як на Світязі», провели «суботник» зі збору сміття

«Стежити за чистотою побережжя доводиться постійно»

На території Шацького НПП знаходиться три лісництва. На прохання розповісти про специфіку їхньої роботи, відповідно до важливого статусу, директорка парку Марія Христецька згадувала:

– Завдання лісництв – організація ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів на принципах невиснажливого і безперервного користування, яке має забезпечувати збереження лісів, охорону їх від пожеж, захист від шкідників і хвороб… А, крім того, вони мають дбати про водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші корисні властивості лісів з метою охорони здоров’я людей і поліпшення навколишнього природного середовища. І, звичайно, створювати умови для розвитку рекреації та збільшення потоку туристів. 

Зокрема щодо Пульмівського лісництва, то в кількох словах, ще до зустрічі з його працівниками – учасниками екологічної толоки– знала, що це – «досвідчені спеціалісти, які опікуються охороною, відтворенням і захистом лісу». А вже спілкуючись безпосередньо з ними, отримала відповідь на те, яку ж «специфіку» додає до їхньої роботи те, що лісництво знаходиться на природно-заповідній території, «фішкою» якої є озера. Очільник Пульмівського лісництва Василь Бондар якраз на цьому наголосив:

– Неподалік – село Залісся. Особливо людне воно у весняно-літній період, коли сюди приїжджають ті, хто має тут дачі. Це ж місце дуже привабливе, бо ж до лісу і до Пулемецького озера – рукою подати. На жаль, відпочивальники часто залишають після себе сміття. Стежити за чистотою побережжя доводиться постійно. А от така толока, до якої долучається більше працівників лісництва з місцевими жителями, – це вже перед початком відпочинкового сезону й після його закінчення. 

А ще Василь Йосипович розповів про те, яку просвітницьку роботу ведуть лісівники, аби кожен із тих, хто живе в озерному краї, чи просто буває тут на відпочинку, бережно ставився до довкілля. І це вже мова не лише про залишене десь на узбережжі сміття, а й про те, як важливо дотримуватися протипожежної безпеки: 

– На початку літнього сезону з приводу цього говоримо з людьми. Всі ніби розуміють, що в суху погоду навіть необачно кинутий сірник може спричинити біду, а як дійде до діла, то забувають про це. От і вчора (це був вересневий день напередодні проведення толоки. – Авт.) чоловік запалив на полі рослинні відходи, й полум’я перекинулося на велику площу. Територія належить Пульмівській сільській раді, але ж вогонь міг вийти з-під контро­лю, а поряд – ліс довкола озера… Тож всі працівники лісництва були тут, долучившись до гасіння. Приїхала і наша пожежна машина, й сільської ради, й Шацької громади. 

«Зараз, Богу дякувати, стихійних смітників у лісі нема»

До розмови про те, чим же озеро Пулемецьке вабить і місцевих мешканців, і приїжджих відпочивальників, долучився майстер лісу Пульмівського лісництва Микола Ткачук.

– Риболовля тут хороша: клює краще, як на Світязі. А чому? Мабуть, через те, що це озеро більш замулене. Є чимало заплав, порослих очеретом, – у таких місцях риба почувається добре. Хоч за якістю води Пулемецьке не дуже поступається Світязю. Особливо тепер, коли воно очистилося – мабуть, таки має властивість самовідновлення, бо раніше була гірша ситуація. Років двадцять тому, коли значну частину плеса покривали зарослі очерету, вода була мутна, білувата, як молоко, бо дно тут глиняне.

А ось чи ж дбають люди про чистоту на його побережжі, а відтак – і самої природної водойми? З приводу цього Микола Ткачук каже:

Вся Україна їде на Шаччину, особливо – в останні роки, коли йде війна. Зазвичай, на Чорному, Азовському морях купалися, загоряли, а тепер волинські озера виручають.    

– На закінчення сезону сміття багатенько сьогодні зібрали. До дачників  цьогорічного літа додалися ще й військові, які зводили у прикордонній зоні (звідси – вісім кілометрів до кордону з Польщею і стільки ж – із білоруссю) загороджувальні споруди – доти, «зуби дракона». Людей було чимало, то й нам, лісівникам, додалося роботи. Бо ж літо – жарке, всім хотілося скупатися, пообідати на природі. Залишалися й «сліди» того відпочинку. Але зараз, Богу дякувати, стихійних смітників у лісі уже нема, як колись. Це вже господарів, мешканців того ж села Залісся, стосується. Ніде правди діти, бувало, вивозив чоловік підводою чи тракторцем сміття подалі від свого обійстя, бо  не мав де його подіти. Тепер кожен двір укладає договір із комунальним господарством, працівники якого періодично приїжджають і в Залісся, і в Пульмо й забирають сміття.

Одне слово, аби люди стали, як нам хочеться, культурними, то для цього треба ще й умови створити. І тільки за підтримки громади Шацький національний природний парк може досягти поставленої мети в охороні та збереженні довкілля. 

«Я ще, як їхав сюди перший раз, то залюбувався цією природою» 

 «Що, на вашу думку, для людей, котрі тут живуть, – ліс, озеро?», – запитую майстра лісу Миколу Ткачука, й він блискавично відповідає: 

– То – все…Їхній спосіб життя цим визначається. Це – відпочинок, а й значить – здоров’я. З лісу, озера люди живуть, бо ж мають, де ягоди збирати, рибу ловити. Чорниці в нас добре родять, а дощі підуть, то й гриби будуть. Та, що там казати, – якби не ліси, озера, то цей край був би, як кажуть, забутий Богом і людьми. Вся Україна їде на Шаччину, особливо – в останні роки, коли йде війна. Зазвичай, на Чорному, Азовському морях купалися, загоряли, а тепер волинські озера виручають. Звідси – й мотивація має бути до того, щоб берегти їх. Де ще таке, щоб і в найспекотніший день не треба було ховатися від сонця під парасолькою, а відпочивати в затінку соснового лісу, що поряд із озером?

Про це говорив і колега Миколи Ткачука, теж майстер лісу Пульмівського лісництва Микола Гринь. Він був за кермом власного, як сказав, тракторця – вивозив сміття, яке зібрали на узбережжі озера Пулемецьке учасники толоки. Чоловік, як з’ясується, – не місцевий. Тобто – не з тих, хто виріс тут, і з дитинства став частинкою цього краю.

 – Я – родом із Рівненщини, –  розповідає, – а в селі Залісся, – в приймаках. За 28 літ, які прожив на Шаччині, вже став тут своїм.

А історія така… Одружився Микола із дівчиною-волинянкою, котра була родом із Залісся. Якийсь час молода сім’я винаймала квартиру в Рівному. А коли народилася старша донька, то з тримісячним немовлям подружжя перебралося на Волинь. Чоловік розповідав:

– У мене ще брати є, тож тоді у батьківському домі для нас із дружиною й дитям місця не було. А теща жила сама. Це й визначило наше рішення. Я ще, як їхав сюди перший раз, то залюбувався цією природою. А тим більш – тепер, коли прожив тут майже три десятки літ, і вже сам, працюючи в лісництві, долучився до благородної справи – збереження довкілля. 

Микола Гринь, говорячи про користь екологічних толок, міркував так: 

– Маю досвід роботи в лісі, тож можу порівняти, – як було колись і як є сьогодні. І  скажу,  що в основному люди з розумінням ставляться до того, що не можна смітити там, де живеш, і з чого живеш.

…Якщо говорити про те, скільки людей буває за відпочинковий сезон на Пулемецькому озері, то це, звичайно не те навантаження (150 –200 тисяч!), яке має Світязь.  Одне слово, воно – менш популярне. Адже сюди їдуть не ті, хто шукає розваг, посиденьок у кафе чи ресторані (цих закладів тут і нема), а хто хоче побути наодинці з природою, натішитися нею.

 *«Ця публікація підготовлена у співпраці з Українською Асоціацією Медіа Бізнесу та за підтримки ЮНЕСКО, за фінансування народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і виклад фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені думки, які не обов’язково належать ЮНЕСКО та жодним чином не зобов’язують Організацію».

 

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Учасник екологічної толоки на Волині: «Озеро Велике Чорне – моя любов із першого погляду».