Данилова скрипка. Історія на вечір

Данилова скрипка веселилася, мов навіжена, і плакала, наче несамовита. Болеро, мазурка… Струни були, мов вогонь, гарячі. Казали в селі: «Без Данилової скрипки, наче без світу…».

За майже дев’яносто літ старий скрипаль і його скрипочка стільки всього побачили і пережили! Він жартома називав її – скрипку – своєю першою дружиною. Було голодно – не до музики. Проте, сходилися люди і просили зіграти. І щось у тій Даниловій мелодії таке було… Жити допомагало.

Дивну і гарну звичку мав скрипаль. Коли почує, що в селі хтось народився, – відразу ж до скрипки. Таку музику витинав, аж небеса із землею танцювали. І коли хтось помирав, скрипка проводила його у потойбіччя.

Ридала, аж падав навколішки світ. А скільки весіль «обходила» Данилова скрипочка! Колись як було: скрипка й бубон – ото і вся музика.

Сільська красуня-Настуня також покохала Данила через його скрипку. Для неї чоловік мав особливі мелодії. Бувало, посідають обоє після тяжкої роботи під старим горіхом, візьме Данило скрипку, як заграє… Мелодія тамувала втому і біль, давала надію.

Грав Данило для своєї Настуні, а сусіди, тихенько один за одним, тут як тут. Тужили-журилися про життя невеселе.

– Данилку, либонь, твоя скрипка вмирає від журби, – казала баба Настя. – Ти б щось веселіше зіграв.

– Добре, Настуню…

Завжди, відколи поженилися, чоловік кликав дружину Настунею, а вона його – Данилком. «Оце любов!» – навчали своїх чад батьки. «Оце любов…» – зітхали недокохані чи зраджені односельці.

Улітку не стало баби Насті.

«Оце любов…» – зітхали недокохані чи зраджені односельці. 

– Втекла моя Настуня, – витирав сльози Данило. – Втекла…

Затихла Данилова скрипка. Сяде старий на лавці і дивиться у ніч.

– Ви б лягли, тату, – каже син.

Махне рукою Данило. Пізніше, мовляв.

…Після служби Божої взяв старий спасівчане яблучко, грушку і поволеньки подибав на цвинтар – до Настуні. Тверде яблуко поклав на могилу, а м’якою грушкою сам розговівся. Поскаржився Настуні на болячки, гаряче, мов пекло, літо, розповів, кого бачив у церкві, і що казав на проповіді священник.

Увечері дістав скрипку. Погладив, наче дитину. Узяв смичка, торкнувся струн. Але це вже не були ні мазурка, ні болеро. Скрипка видавала дивні звуки, схожі на крик зболеної душі.

…Через тиждень тихенько відійшов у засвіти Данило.

– Нарешті зустрінеться зі своєю Настунею, – перешіптувалися на похороні.

– Ото любов! Навіть повмирали в одне літо.

– А як же буде скрипка без Данила? – журилися інші. 

Ольга ЧОРНА.