«Обійми мене, обійми мене, обійми так лагідно – і не пускай…»
Три слова. Історія на вечір
Одна молода ще жінка впала у важку депресію. Минали дні, а вона не хотіла виходити з дому. Вставання з ліжка завдавало їй невимовних страждань, приймати їжу стало для неї справжніми тортурами
Денне світло дратувало її. Тому вікна були зачинені, жалюзі опущені. А в голові в неї роїлися найчорніші думки.
Часто думала про смерть як про позбавлення від немилого життя.
Чоловік, який дуже її любив, оточував увагою та піклуванням, дедалі сильніше непокоївся і журився через її стан.
Переконав її, щоб дозволила обстежити себе найвідомішим неврологам і психіатрам. Світила медичної науки виписували ліки, призначали аналізи, радили якнайбільше розважатися й подорожувати.
І все виявлялося марним.
Бідолашна жінка все глибше занурювалася в стан журби та чорної меланхолії.
Проте чоловікові таки вдалося її зцілити – безкорисливою і переможною любов’ю, а ще – трьома короткими словами.
Якось він підійшов до неї, поглянув на неї очима, в яких бриніли сльози, і мовив:
– Я з тобою!
Одного разу вчителька запитала дітей-першокласників:
– Чого потребує людина, що прагне бути щасливою?
Відповіді були розмаїтими: гарного помешкання, доброї їжі, чималих статків, міцного здоров’я…
Вчителька додала: цікавої роботи, визнання колег та друзів, Божого благословення.
Те все було ретельно записано на класній дошці.
– Ми нічого не забули? – спитала вчителька насамкінець.
Тут одна дівчинка піднесла руку і мовила:
– Потребує другої людини.
