«Волинська трагедія – трагедія для обох народів.
На Волині поляк застрелив вагітну на 8-му місяці і сказав чоловіку: «Бери лопату і йди закопувати свою жінку»
Прочитав у «Цікавій газеті на вихідні» («донька» газети «Волинь». – Ред.) публікацію, в якій глава польського уряду Дональд Туск знову порушує питання щодо подій 1943–1944 років на Волині. Страхає блокуванням України до вступу в Євросоюз і НАТО… А як назвати, пане Туск, дії ваших людей влітку 1943-го, свідком яких довелося бути мені – тоді 8-літньому хлопчику, який стільки днів і ночей провів у страху, що «прийдуть поляки і всіх повбивають чи спалять»?
«Волинська трагедія – трагедія для обох народів. Люди добрі, схаменіться! Не дайте брудним політикам використовувати цю тему для піару. Ви ж знаєте, що війна 1939–1945 рр. почалася зі змови двох диктаторів про переділ світу. Саме Радянський Союз і нацистська Німеччина були зацікавлені у розвитку кривавого сценарію на Волині, саме сюди закидали загони НКВС із одного боку та батальйони шуцманшафту – з іншого», – так підписав свій малюнок рівненський художник Юрій Журавель.
Бо я знаю про трагедію найближчих до нашого Устилуга сіл Залужжя і Видранки (тепер – Пархоменкове) Володимирського району з перших уст.
От у селі Залужжя працювала на городі Ніна Шліхта. Під’їхав поляк і… застрелив її. За тим пішов до хати і сказав її чоловікові Іванові: «Бери лопату і йди закопувати свою жінку». Іван зрозумів, що така доля чекає й на нього. Але поряд росло жито, й Іван скористався цим – втік через жито в ліс, що був метрів за сто. Поляк зробив у його бік два постріли, але не вбив – тільки поранив…
Заховавшись за деревами, Іван побачив, як біля лісу четверо поляків знущалися із жителя Залужжя Павла Максим’юка. Вони підпалили копицю соломи і штовхали його у вогонь, поки на чоловікові не загорівся одяг. Він задихнувся. Так, обгорілий, і залишився там лежати, а поляки пішли у село Видранка й почали палити хати. Із 21 будинку залишилося тільки 4. Напилися і п’яні, зробивши свою чергову чорну справу тут, пішли продовжувати. Піймали Миколу Шліхту і замучили його, завдавши йому 12 ножових ран, частина з яких прийшлася в голову. Жінка Миколи (а вона – рідна сестра мого батька) прийшла до нас в Устилуг і каже, щоб забрали покійника, «бо всіх будуть різати». Батько поїхав і привіз тіло дядька Миколи до нас.
Думали, що ввечері прийде батюшка, і відспіває померлого. Аж тут вбігає Міхал Сажинський в хату і кричить: «Заберіть його звідси, бо почнемо усіх вас убивати!» (а ми нещодавно прийняли цього поляка з дружиною-українкою, Галею, до нас додому, коли в них у Білині згоріла хата).
Вони підпалили копицю соломи і штовхали його у вогонь, поки на чоловікові не загорівся одяг. Він задихнувся.
Тато пішов до батюшки і той порекомендував покійника перевезти в будинок по сусідству з церквою.
На другий день дядька хоронили в Устилузі. А вбитих Павла Максим’юка і Ніну Шліхту (до речі, вона була вагітною на восьмому місяці, було видно, як у животі вже «ворушилася дитина») поховали в Залужжі і відспівували тільки на кладовищі, бо по хатах відправляти панахиду священники боялися.
Цю подію може підтвердити 94-річна жителька села Залужжя Софія Девяшина.
В цей час у селі Марія-Воля свідком жахливої розправи був теперішній житель Устилуга Петро Рарата: там поляки вбивали («а, може, тільки ранили») і вкидали людей у криниці…
То як би охарактеризував дії своїх співвітчизників пан Туск? Адже за такі провини Польща теж повинна відповідати.
Але не хочеться розпалювати ворожнечу. Тим паче зараз, під час війни, адже поляки прихистили і дали роботу багатьом нашим біженцям.
Ось така трагічна історія нашого українського народу. Вона, на жаль, триває й нині, із так званими «братами» – росіянами. Переконаний, що і тепер путіністи підкидають хмизу у вогнище, щедро платячи польським політикам-націоналістам і тим самим розпалюючи вже майже забуту ворожнечу між українцями і поляками.
Арсентій БОРИТЮК, м. Устилуг Володимирського району Волинської області.
читайте також: Як брати-поліщуки Лахтюки стали повстанцями.
