Це підступне почуття провини… Роздуми мами 4 дітей з Волині

Іноді у нас із моїм сином-другокласником трапляються такі діалоги. Для мене вони – як червоний сигнал світлофора. Одразу кажу собі: «Агов, шановна мамо, ти десь схибила!».

Коли моя найменша дитина або хтось зі старших намагається перекласти на мене відповідальність за свої справи (а таке вряди-годи відбувається), озброююся питаннями і йду в невеличку «атаку». 

«Як підписаний збірник: Романа Коваленка чи Оксани Коваленко? Ти можеш пригадати, що закидала тобі, що ти десь подів маленьку червону каструльку?», – цілком миролюбно уточнюю в сина. Він кмітливий – і довго на цю тему ми не говоримо. Утім навіть у такі моменти я знаю, якщо він попросить мене пошукати якийсь із його зошитів – не відмовлюся, але за умови, що сам він уже шукав. То що не так у таких, здавалося б, маленьких звинуваченнях, які може чути мама?

Мамам властиво перейматися справами своїх дітей, а чим менші вони – тим більше. Є безліч книжок про те, як вчасно відступити трохи вбік і дати дитині можливість сформувати нові навички самообслуговування в міру її дорослішання, щоб вона ставала самостійнішою. В одній, приміром, радять замотувати собі руки уявним «скотчем», аби не могти виконувати «дитячі справи». Книжки написані невипадково, бо ми, мами, часто відчуваємо почуття провини що десь не змусили таки одягти ту шапку, не помогли зробити бутерброд, не підказали вчасно – і от дитина потрапила в халепу. А нащо ж їй страждати?! 

Те почуття провини «розбухає» всередині, як дріжджове тісто, і ми починаємо компенсовувати «промах». А діти наші – геть не дурні! Вони усе прекрасно відчувають і гарненько починають тим користуватися: хочеш спакувати мені обід, поскладати за мене підручники, скласти за мене піжамку – вперед, це ж твій вибір. Аж раптом у якийсь із днів та мама, складаючи дитячий одяг, замислюється: як сталося так, що я знову виконую додаткові справи, які геть під силу моїй дитині і стосуються її самообслуговування? А все починається з почуття провини, яке мучило мене… І що я зробила? Взялася за «компенсації». Замість того, щоб пояснити собі, що таке буває, що сину навіть корисно було отримати прочуханку від вчительки за забутий збірник із математики, що підкашлювати він почав не тому, що я силоміць не дала йому шапку, бо він зняв би її все одно на вулиці… Коротше кажучи, уроки життя, коли ростиш дітей, не мають ані перерв, ані канікул.

Маєте свої відкриття, як жити з дітьми дружно й цікаво, діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».

Оксана КОВАЛЕНКО, мама.

Читайте також: На Волині поляк застрелив вагітну на 8-му місяці і сказав чоловіку: «Бери лопату і йди закопувати свою жінку».