Волинська журналістка: навіщо в такій «багатій» країні підвищувати податки?

…чи допоможе війні збільшення обов’язкових фінансових зборів?

Цьогорічний жовтень приніс неприємний сюрприз для підприємств, підприємців і бізнесових структур в Україні. На одному з пленарних засідань Верховної Ради наші народні обранці  дружно проголосували за підвищення податків. 

Детальний аналіз змін, які відбудуться з дня набрання чинності цим законом, залишимо економістам, зазначимо лише основні з них. 

Зокрема, будуть підвищені ставки військового збору для найманих працівників (для військовослужбовців ЗСУ, СБУ, СЗР, ГУР МО, Нацгвардії, прикордонників, УДО та ДССЗЗІ ставку залишили попередню та звільнення для тих, хто виконує бойові завдання). Встановлено військовий збір для всіх ФОПів І, II й IV груп у розмірі 10% від розміру мінімальної зарплати  та військовий збір в розмірі 1% від доходу для всіх ФОПів та юридичних осіб III групи єдиного податку.

Збільшені ставки податку на прибуток для банків за 2024 рік та для фінансових установ (крім страховиків) з 2025 року.

Встановлені щомісячні авансові внески з податку на прибуток для кожної АЗС. Збільшено мінімальне податкове зобов’язання для сільськогосподарських земель. Втрата спрощеної системи для IV групи, якщо борг по мінімальному податковому зобов’язанню понад 2 квартали. Підвищено ставки рентної плати на видобуток щебеню, піску та каоліну, збільшено мінімальні роздрібні ціни на вина й виноробну продукцію. 

Народна депутатка Ніна Южаніна зазначила, що цей закон  є неконституційним і підлягає ветуванню. Він роз’єднує суспільство, викликає недовіру до держави. Також – суттєво вдарить по економіці країни й, звісно, не сприятиме тому, аби сюди хотіли приходити іноземні інвестори вкладати свої капітали й працювати. Вона пропонує терміново створити робочу групу, яка шукатиме нові джерела збільшення надходжень до держбюджету без підвищення податків для громадян.

Люди, які буквально виживають на мізерних пенсіях і зарплатах, могли б зрозуміти такий непопулярний крок держави. Війна вимагає акумулювання максимуму ресурсів з різних джерел. 

… хмельницькими мільярдерами і не тільки

Нас, тих, хто вже звик до корупційних скандалів у рідній країні, здавалося, вже нічим не здивуєш. Але кричущий випадок із головою МСЕК і її сином – керівником Пенсійної служби в Хмельницькому – не залишив байдужим нікого. Доводилося чути обурливі розмови в черзі у магазині, в поліклініці, в робочих кабінетах…

Шок викликала сума награбованого в мільйони доларів. І це – лише частина поцупленого в держави Україна. А скільки подібних ганебних випадків незаконного збагачення, та ще й у час війни, викрито лише в нинішньому році! Тож навіщо підвищувати податки, коли в країні – стільки супер багатих (офіційно й неофіційно) громадян?!

«Основна проблема України – це моральна деградація, а все інше – наслідки» (Любомир ГУЗАР).

А в той час прості громадяни здають по кілька сотень гривень, щоб допомогти ЗСУ!  І всі добре розуміють, що слідом за Хмельницькою йде ряд інших областей… Ось де гроші для наших бійців, для армії та Перемоги! Відомі й інші джерела наповнення бюджету для військової допомоги. Але чомусь наші посадовці їх не хочуть бачити. Простіше – «знімати з бідного останню свитину».  

Щодо Волині. Якось у редакцію зайшов чоловік і запитує: «Скажіть, або нехай газета напише, за які великі заслуги наші лісівники отримують такі захмарні зарплати і пенсії? Що, той «мільйонний» начальник власноруч насадив ліси, та ще й на своїй власній землі?». Важко було йому на це щось відповісти. 

Подібні запитання напрошуються, коли дивишся, які непомірно високі зарплати й премії (!) отримують наші чиновники. І це в той час, коли кінця війні поки що не видно. Коли ми щодня оплакуємо бійців, які повертаються в рідні домівки «На щиті». Коли ворог не зупиняється і стає все підступніший і лютіший. 

Всі бачать: країна – поділена. Одні перебувають у постійному страху і переживаннях, волонтерять або стараються допомогти, хто чим може, не рахуючись ні з власним часом, ані з ресурсами. Інші живуть у своє задоволення (навіть заможніше і краще, як до війни): їздять по якихось семінарах, тренінгах, результат яких дорівнює у більшості випадків нулю, відпочивають по закордонах, ще й вихваляються цим у соц-
мережах. Або вміщують красиві фото з весіль, ювілейних дат, організованих у захмарно дорогих готельно-розважальних  комплексах за мільйони гривень.

Ніхто не каже, що треба всім плакати-ридати, посипати голову попелом. Потрібна елементарна злагодженість у суспільстві, реальна оцінка того, що відбувається і, відповідно, – адекватні дії всіх людей, незалежно від їхнього соціального статусу чи посади. На жаль, цього немає. Як і нема розуміння того, що коли завтра (не дай, Боже) ворог прийде на нашу землю, то не потрібні будуть нікому ні маєтки з награбованим, ні мішки грошей. А за кордон всі не встигнуть втекти. Та й чи дуже потрібні комусь там українці? Гірко…

Як тут не згадати слова морального авторитета України, предстоятеля Української греко-католицької церкви Любомира Гузара: «Основна проблема України – це моральна деградація, а все інше – наслідки».

Так коли ж настане перемога?

І як би хто не критикував План перемоги й завершення війни, в кожного жевріє сподівання на якісь позитивні переломні зміни. Представлений главою держави  у Верховній Раді, він складається з 5 пунктів і трьох таємних додатків. Основне і найбільш обнадійливе з нього: «Якщо рухатися за цим Планом перемоги зараз, то може вдатися завершити війну не пізніше наступного року». Але ж ми розуміємо, що це залежить не лише від України, а й від її європейських та американських партнерів...

Проливає світло на дану ситуацію виступ Посла України у Великій Британії Валерія Залужного у Чатем-Хаус, Королівському інституті міжнародних відносин, головному британському аналітичному центрі в галузі міжнародних відносин. Пан Залужний назвав кілька вражаючих аргументованих фактів. Перше – це існування визначення «колективний Захід» – західних країн з високо розвинутими економіками та демократіями, власною системою безпеки. Такою, як НАТО. 

У світі існують ряд авторитарних країн, з високою концентрацією влади в одних руках, зазначив генерал. Україна, внаслідок шаленого опору росії та власної нерішучості, опинилася у війні за власну незалежність від авторитарної імперії, вже 10 років зі зброєю в руках бореться. 

Причиною того, що відбувається сьогодні в Україні, він назвав закономірні наслідки небажання саме колективного Заходу впливати на глобальну систему безпеки. Користуючись слабкістю Заходу і безпосередньо США, росія у 2008 році розпочала розширення «простору безпеки». Вже згодом у 2014 році, під мовчання все того ж колективного Заходу, вона вдерлася з війною в Україну, яка врешті стала найбільш кривавою війною 21 століття в центрі Європи. 

Зараз, щоб Захід продовжував боятися й далі, путін говорить то про «червоні лінії», то про ядерну зброю, а західні політики все частіше, знаходячись у заручниках своїх виборців, читають «молитву» про необхідність уникнення ескалації. 

Колективний Захід не вірив в Україну. Тому західна преса, боячись путіна, давала Україні спочатку три години, потім – три доби. Потім, прийшовши на допомогу Україні, Захід, боячись чи то ядерної війни чи то ескалації, не забезпечив Україну необхідною кількістю зброї, тому ми не змогли досягти у 2023 році якихось значущих успіхів у розгромі росії і увійшли у стан затяжної війни, вихід із якої вже сьогодні здається неможливим. 

Валерій Залужний закцентував на тому, що сьогодні навколо росії об’єдналися Китай, Північна Корея та Іран. Він висловив сумнів, що вони об’єдналися лише проти України:

– Ми, українці, які воюють за власну свободу вже 10 років, бачимо перемогу дуже просто. Нам необхідно отримати відчуття власної безпеки. Ми маємо бути впевнені, що хоча б 100 років на Україну ніхто не нападе. Це можна зробити найшвидше й найпростіше. Україні потрібно вступити в НАТО. Так, сьогодні альтернативи НАТО немає. Ми маємо отримати відчуття необмежених можливостей розвитку. А це – відновлення післявоєнної України. Але чи можливе відновлення без безпеки?  І – найголовніше: кожний українець має відчувати, що він знаходиться у власній домівці...  Там, де він народився і виріс, де поховані його батьки і де живуть його діти. 

Дякуємо, пане генерале! Нехай вас почують!

Алла ЛІСОВА.

Читайте також: «Сімʼї ветеранів із Волині вирушили в чергову оздоровчу поїздку».