Конверт із... гріхом. Історія на вечір

...Натерпілася Єва від життя. Любомир, перший благовірний, навіть із пологового будинку не забрав. А казав, що хотів сина… Коли дружина виношувала дитину, закрутив любов із її двоюрідною сестрою Нелею, яка була студенткою і жила у свояків. Жінка нічого й не підозрювала. Чоловік затримувався на роботі, Неля – на навчанні…

Єва не допитувалася, хто кого спокусив, та й не було вже в кого… Коли повернулася з малюком додому – ні Нелі, ні коханого…

Довго боліла Єві чоловікова зрада. І сестрина також. А тут ще й закрилося підприємство, де працювала технологом. Шукала роботу, але фахівців її профілю ніде не потребували.

– Ти ж шиєш гарно. Йди на курси, отримаєш офіційний документ – і зможеш влаштуватися на роботу, – порадила мати.

Вона так і вчинила. Її бабуся й мама мали хист до цієї справи. І Єву навчили.

…Того дня погода була паскудною. Спершу дощ, сніг із дощем. А до вечора ця «каша» почала підмерзати. Комунальники не поспішали посипати вулиці. Люди сковзалися, падали. Така оказія сталася і з Євою.

Неподалік зупинки добряче гепнулась. Якийсь чоловік подав руку.

 Дуже вдарилися? Ноги цілі?

– Здається, так. Дякую.

– Давайте доведу вас до зупинки. Вам куди їхати?

Вони жили в протилежних кінцях міста.

– Вихід один: таксі, – міркував незнайомець, який представився Володимиром.

– Де ж його взяти в таку негоду?

– Зараз зателефоную до свого кума. Він – таксист.

Чоловік доправив Єву додому. Так і познайомилися. Володимир був розлучений. Казав, що його колишня закрутила роман, забрала доньку і подалася до нового обранця. Євиному Юркові було 12. Новий мамин знайомий хлопцеві не сподобався.

Через пів року Єва з Володимиром розписалися. Переселилася із сином до нього. Юрко від цього не був у захваті, тому більше часу проводив у бабусі.

Чоловік часто міняв роботу. Важко працювати не хотів. А там, де робота легша, мало платили. От і знову розрахувався з місця праці. Мовляв, на будові рук не чуєш, а зарплата така собі…

Кум-таксист був у них частим гостем. Якось похвалився, що вигідно продав автівку. Показав виторг. Планував: докладе трохи грошей – і купить бус. З цієї нагоди випили-закусили. Володимир запропонував кумові ночувати. Адже вночі з пачкою валюти і напідпитку їхати додому небезпечно…

Вранці Юрко пішов до школи. Єва збиралася на роботу. Чоловік дрімав, кум також іще похропував.

Згодом Єві зателефонував Володимир: у гостя пропали гроші. Всі. До останнього долара – кілька тисяч.

– Хто ж їх узяв? Хай шукає краще. Поклав десь. Пити вчора треба було менше…

– Та ми всю хату перерили. Нема.

Схвильована жінка відпросилася з роботи.

– Твій малий «стирив», – безапеляційно мовив кум. – Захотілося пожити в кайф.

– Юрко ніколи нічого чужого не брав, – заступилася за сина Єва.

– То, може, це ти?..

– Мамо, я клянуся, що до тих грошей і не торкався, – виправдовувався Юрко.

Якраз зі школи повернувся Юрко. Чоловіки дружно накинулися на хлопця. Той божився, що нічого не крав.

– Володю, телефонуй до дільничного, – мовив чолов’яга. – Не хоче зізнатися – посадять.

– Та що ти… та як… – бубонів Володимир. – Ще пошукаємо… не поспішай…

Учергове перерили квартиру. Грошей не знайшли.

– Будеш сидіти, пацан, – мовив Володимирів кум і взявся за телефон.

– Мамо, я клянуся, що до тих грошей і не торкався, – виправдовувався Юрко.

– Сину, їдь до бабусі.

Коли за Юрком зачинилися двері, чоловіки накинулися на Єву:

– Він – уже дорослий. Має відповідати за свої вчинки.

– Ти справді віриш, що це Юрко?

– А хто ще?

– Якщо ти вважаєш мого сина злодієм, нам тут робити нічого. На розлучення подам сама, – Єва почала збирати свої речі.

– Е, ні, – втрутився кум. – Спочатку на малого заявлю. Хай суд розбереться. А потім робіть що хочете.

– Я віддам гроші, – мовила в розпачі жінка.

– Звідки?! – хором запитали чоловіки.

– Зароблю. Поїду і зароблю.

– Пиши розписку, – кум підсунув аркуш паперу.

Налякана Єва написала розписку, що поверне всі гроші. Вона не хотіла, аби синові зіпсували життя. І не вірила в його причетність до крадіжки.

З ательє жінка розрахувалася. З Володимиром розлучилася. Зібралася за кордон на заробітки. Домовилися: гроші надсилатиме Володимирові, а той віддаватиме своєму кумові.

За кілька років Єва повернула гроші й заробила дещо для себе. І назавжди повернулася додому.

…Задзвонив телефон. Незнайомий номер.

– Алло! Єва? Це – Люся. Володимирова сусідка. Пам’ятаєте? Я повинна вам щось віддати. Володимир передав.

– Чути про нього не хочу!

– Він помер. Недавно. І попросив мене… Де й коли можемо зустрітися? Це важливо…

Люся розповіла, що Володимира звалила простуда. Так і пішов зі світу.

– Він хотів вам, Єво, щось розповісти. У чомусь зізнатися. Але вас не було. Тому передав конверт. Сказав: «Це конверт із гріхом». Мені аж лячно стало. Не знаю, що в ньому. Ось, беріть.

Люся простягнула цупкий конверт, обклеєний стрічкою. Єва з цікавості розкрила його, не дійшовши додому. Там були гроші. Половина суми, яку вона повернула кумові Володі. І лист.

«Хочу покаятися перед тобою, – писав Володимир. – Юрко не винен. Він грошей не брав. Це кум придумав аферу, аби «кинути» тебе. І мене підбив на гріх. А я тоді безробітним був. Домовилися: ділимо гроші навпіл, якщо вдасться тебе «дотиснути». І нікуди б він не заявив. Але ти дуже скоро здалася… Повертаю тобі «свою» частку. Просив кума, щоб він учинив так само. Та він і слухати не хотів. І гроші вже «розпустив»… Прости, якщо зможеш…».

Ольга ЧОРНА.