Останні слова волинського Героя: «Я вертаюся до своїх хлопців. Це – моя друга сім’я»

Слава про музичну сім’ю Чимерисів линула на всю округу

Спочатку в цю страшну звістку з війни не вірили ні мама Марія Іванівна, ні кохана дружина Анна з двома синами, ні старші брати – Микола та Віктор. Не вірилося, що такий життєрадісний, впевнений у своїх силах і помислах, завжди усміхнений, від якого віє оптимізмом і світлом, красивий чоловік у розквіті сил може загинути на фронті. На цій клятій війні Юрій перебував із липня 2022 року аж дотепер…

Мама щодня приходить до його могили на сільському кладовищі.

– Він завжди був у центрі уваги, притягував відразу до себе людей щирістю і відкритістю, – ділиться спогадами про сина Марія Іванівна, добре відома в Поромівській громаді й колишньому Іваничівському районі, авторитетна жінка, яка все життя працювала бібліотекарем, була активною учасницею художньої самодіяльності. 

Мама, час від часу зітхаючи й витираючи сльозу, розповідала далі:

– На похорон приїхало багато його однополчан, плакали за Юрієм, мовлячи, що такого товариша знайти – рідкість.

Поважну і працьовиту родину Чимерисів знають і шанують у громаді. Мама Марія, як уже зазначали, у сільській бібліотеці зустрічала не одне покоління юних односельців і вела їх у світ книги. Тато Віктор – шахтар, уродженець Житомирщини, зачарований Волинню, був майстровитим чоловіком. А до того ж – талановитий артист. Старожили й до сьогодні пам’ятають його чудовий спів сольно, у дуеті, в колективі місцевих аматорів художньої самодіяльності. Він був унікальним музикантом-самоучкою. Тому й не дивно, що всі їхні сини стали теж відомими в окрузі завдяки своїм концертам, виступах на різних урочистостях.

– Любов до музики передалася всім трьом нашим синам – Вікторові, Миколі, Юрію, – розповідає Марія Іванівна. – У рідному селі на Житомирщині чоловіка, ще підлітком, музиці вчив самоук із народу. Чоловіка не раз запитували, яку він консерваторію закінчував, що так вміло володіє музичними інструментами, на що відповідав: «У рідному селі в дядька Кривого».

Багато людей добре пам’ятають ті часи, коли слава про музичну групу Чимерисів у 80-ті і 90-ті роки минулого століття линула на всю округу. Якщо вони грали на весіллі, то воно вдавалося на 120 відсотків.

– Коли старші брати Вітя і Коля йшли служити в армію, то Юрі наказували, щоб зберіг групу, – згадує мама. – Що він успішно й робив. 

«Я – сапер, багато чого вмію. Тому мушу бути там…»

Юрій закінчив Луцьке культурно-освітнє училище, працював художнім керівником Поромівського будинку культури, у Нововолинському центрі дитячої та юнацької творчості. Йому вдавалася гра на смичкових, струнних інструментах. Батьки змалечку прищепили синам любов до праці, а в селі від цього нікуди не дінешся.

– Юрасик, як найменший, був улюбленим для нас, але дуже відповідальним і дисциплінованим, – мама найбільше знає про свого сина – Героя. – На рівні зі старшими хлопцями виконував всі завдання по господарству, добре вчився, йому легко давалися всі шкільні предмети.

Рано одружився, у них з Анею було велике кохання. І вже непрості дев’яності роки заставили його скуштувати заробітчанського хліба у Польщі, Чехії.

– На похорон приїхало багато його однополчан, плакали за Юрієм, мовлячи, що такого товариша знайти – рідкість. 

– Як війна застала вас, родину?

– Зненацька. Жінки плакали, а чоловіки взялися виконувати свій обов’язок, – продовжує згорьована жінка. – Син Юри, теж Юрій, вже на третій день війни добровольцем пішов захищати Україну.

Юрій-старший був мобілізований у липні 2022 року. У лавах сотої Волинської бригади стояв під білоруським кордоном, пройшов бої на Покровському напрямку. На Донеччині отримав поранення і після лікування й реабілітації мав бути звільнений із лав ЗСУ.

– У глибині душі і серця надіялися, що він так і вчинить. Але його відповідь і рішення були достойні українського чоловіка, він мовив: «Я – сапер, за роки війни багато чого навчився. Мушу повернутися до своїх хлопців.

Це – вже моя друга сім’я». Наш Юра буде у пам’яті всіх поколінь нашої родини, – мовила мама.

Ми теж низько вклоняємося світлій пам’яті Юрія Чимериса – справжнього українця, захисника, героя! 

«Ми всі – Юрині боржники»

Розповідь Марії Іванівни доповнила його хрещена мама, журналістка Галина Ковалюк: 

– Війна принесла незмірне горе в нашу родину. Кожна згадка про Юру відгукується болем… Він – мій хрещеник. Тоді я, 15-річна школярка, під час священного таїнства не могла й припустити, що тримаю крихітне немовлятко, якому Бог присудив коротку життєву дорогу. І завершить він її як Герой свого народу. А щоб віддати йому шану за подвиг, до рідної хати збереться стільки люду, скільки Лежниця не бачила під час жодної оказії чи події.

І ще, гадаю, щоб вклонитися матері, яка виростила такого сина. Далося це моїй сестрі нелегко. Маруся молодою овдовіла, бо чоловік загинув на шахті. І тільки вона знає, як це – присвятити себе синам і піднімати їх самотужки. Тож дала їм те, чого мала найбільше, – любов. 

До болю важко промовляти слово «був», коли йдеться про Юру… Він був добрим, надійним. Ми його любили, а тепер стали його боржниками – за нас Юра віддав своє життя. 

 Алла ЛІСОВА, Ігор ЛІСОВИЙ.