Волинський Штірліц… із УПА

Сергій Кіндратович Богдан (більш відомий за такими псевдо, як «Чорний», «Бик», «Євген», «Биков»), був легендарною особистістю серед волинських повстанців. Він народився 28 квітня 1922 року в селі Куснища поблизу Любомля. Батьки були селянами-середняками, мали 14 га землі, з них 5 – орної. Закінчив 7 класів місцевої школи, а потім допомагав батькам по господарству. Свій бойовий шлях в УПА Богдан детально описав в автобіографії 14 жовтня 1948-го, яка збереглася в архіві надрайонного провідника ОУН Андрія Михалевича («Коса»).

Ще більше від сотні «Байди» постраждали червоні партизани. 12 липня 1943-го в селі Нудиже було знищено понад 100 «більшовиків» та незабаром ще 40 – біля Старої Гути.  

Він згадує, що 1 січня 1943 року його викликали через сільську управу на курси поліції в Любомль. Після трьох місяців вишколу він із ще двома курсантами втік в УПА і став стрільцем  у сотні Петра Хавкуна («Байди»). Брав участь у кількох переможних боях з «німаками». Ще більше від сотні «Байди» постраждали червоні партизани. 12 липня 1943-го в селі Нудиже було знищено понад 100 «більшовиків» та незабаром ще 40 – біля Старої Гути. 15 вересня Сергія перевели на посаду ройового до сотні Миколи Яценюка («Чумака»). В цьому підрозділі «Биков» (узяв псевдо свого ворога-«кадебіста». – Авт.) брав участь у бою із польськими партизанами біля села Бірки Любомльського району та «червоними» – в лісі Красний Бір на Камінь-Каширщині. 

У червні 1944 року Богдан пройшов 15-денний підстаршинський вишкіл у селі Рогові Смоляри під керівництвом курінного УПА Івана Климчака («Лисого»). Після успішної здачі іспиту – отримав військове звання «десятник» і повернувся на посаду ройового, а також навчав новобранців. У липні, під час переходу фронту в лісі поблизу селища Заболоття, Сергій відзначився у бою з «червоними», які втратили понад 50 осіб. Вже наступного місяця його призначають командиром чоти із 35 стрільців, яка оперувала у Головненському районі. Загін «Бикова» діяв успішно і до нього приєднується багато добровольців. За наказом командира бригади УПА «Пилявці» Івана Кисіля («Ігоря») він передав свою чоту у листопаді 1944-го іншому командиру, а сам із двома стрільцями вирушив у Вербський район організовувати нову сотню. Вже через місяць у нього було 50 стрільців у загоні, який завдав значних втрат військам НКВС у кількох боях.

З березня по липень 1945 року Богдан важко хворів тифом та лікувався у надійних людей. Після видужання був призначений «Ігорем» командиром опергрупи по Головненському та Любомльському районах. Ця диверсійна група із 12 вояків за рік знищила понад 40 озброєних ворогів. Найбільшого розголосу набула операція 5 серпня 1946-го, коли Сергій із чотирма товаришами, переодягнувшись у червоноармійський одяг, захопили військовий вантажний автомобіль на шляху Любомль – Мацеїв. Полонених (офіцера і солдата-водія) посадили в кабіну машини, самі сіли у кузов і поїхали до села Підгородне, де несподівано напали на станицю «стрибків» і сільську раду. Внаслідок бою було вбито чотирьох озброєних «стрибків» та офіцера-«емгебіста», і захоплено чималі трофеї – 24 гвинтівки, німецький кулемет і ящики з набоями. 

Після проходження десятиденного політичного вишколу у жовтні 1946-го року Сергій Богдан був призначений провідником ОУН Любомльського району, а через два місяці – Головненського району. Цікаві факти про його діяльність зафіксовані радянськими органами держбезпеки, які в 1945 році завели на боївку «Бикова» агентурну справу «СПРУТ». Там згадується, що його батько Богдан Кіндрат ще в 1930-х роках при польській владі був членом ОУН, перебував на нелегальному становищі і мав організаційний псевдонім «Герой». Витяг із спецповідомлення обласного управління МДБ:

 «У склад банди «Бикова» входило до 15 відчайдушних терористів, які по звірячому розправлялись з радянським активом. До таких належать:

«КУТУЗОВ» - Шудар Іван Якович, 1921 р. н., уродженець с. Куснища Головнянського району…
«СОБУЦЬКИЙ» -  Кушнір Іван Трохимович, 1922 р. н., уродженець с. Запілля Любомльського району… та інші.
«Биков» ще з дитинства від свого батька націоналіста отримав виховання терориста-підпільника ОУН. Оунівська кар’єра «Бикова» почалась в 1943 році з кулеметника сотні УПА, пізніше до 1944 року – чотового УПА, в 1945 році – комендант СБ Головненського районного «Проводу» ОУН, з 1946 по жовтень 1948 р. – Головненський районний «Провідник» ОУН, із 14 жовтня 1948 р. по день ліквідації – керівник Любомльського надрайонного «Проводу» ОУН». 

У документах МДБ згадується, що цим комуністам, очевидно вже мертвим, «оунівці» відрізали ножами голови.

В автобіографії Сергій згадує про сумну долю своєї сім’ї. Ще восени 1944-го року мати і сестра були вивезені в Сибір, у Красноярський край, на спецпоселення. Наступного року намагалися звідти втекти, але були спіймані і засуджені до п’яти років виправно-трудових таборів у Кіровській області. Батька, учасника УПА, в серпні 1945 року видав зрадник, і його схопили живим прикордонники НКВС, які нацькували на нього вівчарок. Кіндрат Хомович був засуджений до 15 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у Томській області.
Репресії проти рідних не зламали Сергія Богдана, а лише додали йому рішучості у боротьбі проти злочинної сталінської влади. 14 вересня 1946-го року його боївка біля приміщення школи села Рогові Смоляри розстріляла з автоматів другого секретаря райкому КП(б)У Кузьму Нікітіна та завідувача відділом райвиконкому Митрофана Чуба. У документах МДБ згадується, що цим комуністам, очевидно вже мертвим, «оунівці» відрізали ножами голови. Жертвами повстанців стали також багато інших радянських активістів – голови сільрад, партійні працівники, бійці винищувальних груп та донощики. Лише в селі Гупали боївка «Бикова» за три роки вбила трьох голів сільської ради. Не випадково Перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов під час наради секретарів райкомів і начальників райвідділів МДБ Волинської області восени 1946 року звернув увагу чекістів області на необхідність «у першу чергу ліквідувати «Бикова» та його бандитів». Але, як відомо, вказівки набагато легше давати, ніж їх виконувати. 

Про надзвичайну сміливість та конспіративні здібності Богдана жителі Любомльщини розповідали справжні легенди. Наприклад, про те, що він у військовій формі вільно ходив Любомлем, разом із офіцерами обідав у місцевому ресторані «Голубий Дунай», а потім залишив офіціанту записку «Тут був «Биков». Нібито також заходив до кінотеатру імені Чапаєва потанцювати, а потім безперешкодно повернувся до своїх.

На своїх теренах Богдану вдалося створити розгалужену підпільну мережу з прихильників ОУН, які надавали йому розвідувальну інформацію, місця укриття та продукти харчування. Радянські каральні органи за допомогою своєї агентури намагалися виявити цих підпільників та встановлювали за ними спостереження. Лише в першій половині 1947-го їм вдалося ліквідувати чотири «легальних» боївки ОУН у селах: Полапи, Гупали, Коцюри та Запілля. Восени цього ж року в селах Полапи та Гупали було заарештовано 23 інформатори та зв’язкових «Бикова», серед яких були навіть бійці місцевого винищувального загону. 

Ще 26 розвідників та зв’язкових були заарештовані восени наступного року. В окремих випадках чекістам навіть вдавалося перевербувати їх на свій бік. Член боївки Богдана – Матвій Веремчук у червні 1947 року вийшов з повинною та за дорученням Головненського райвідділу МВС повернувся до повстанців і надалі діяв як «внутрішній» агент. Скориставшись зручним моментом, він, у вересні 1947-го, зарубав сокирою у лісі поблизу села Запілля районного референта СБ ОУН Івана Собуцького («Голуба») і розстріляв із автомата чотового Петра Лукашука. Виказав також близько 30-ти підпільників, а потім виїхав у Миколаївську область.  Інший агент МДБ «Бравий» пострілом у спину вбив «оунівця» Дмитра Демчука («Місяця»). Про це пише, зокрема, у своїх наукових працях відомий дослідник Українського визвольного руху, доктор історичних наук Ярослав Антонюк.

Успішна боротьба Сергія Богдана була помічена вищим керівництвом ОУН, і 14 жовтня 1948 року він, наказом Ковельського окружного провідника Василя Сементуха («Ярого»), був призначений керівником Любомльського надрайонного проводу ОУН. Наказ був оголошений під час наради у лісі біля села Чевель на Старовижівщині, яку проводив «Ярий» зі всіма командирами округи. На цій же нараді заступник провідника Андрій Михалевич («Кос») прочитав наказ про присвоєння «Бикову» звання «старшого булавного». Відтоді він здійснював керівництво підпіллям ОУН на території Любомльського, Головненського, Шацького, Заболоттівського, Ратнівського, Старовижівського, Луківського і Камінь-Каширського районів Волинської області та Малоритського і Дивинського районів Білорусі.

У диверсійній діяльності повстанців важливе значення мало здобуття матеріальних ресурсів для підпілля. У квітні 1949-го в кооперації села Кукуріки було забрано товарів на 39000 карбованців, а в селі Кримне наступного року – на 20 тисяч карбованців. У цьому ж селі 5 червня 1950 року учасники боївки забрали з приміщення МТС 100 кілограмів друкарського шрифту, а також фарбу та папір. Це дало можливість Ковельському окружному проводу ОУН налагодити роботу власної друкарні. Загалом у 1947-1950-у роках боївка Богдана здійснила 39 диверсійних акцій, під час яких було ліквідовано 69 радянських активістів. Але і повстанці також зазнавали важких втрат. 

У ході оперативних заходів по розшуку «Бикова» обласне управління МДБ встановило, що у другій половині 1949-го року він знаходився переважно на території Заболоттівського та Ратнівського районів. Тому там було активізовано роботу з агентурою. Чекістам вдалося завербувати зв’язкового повстанців, жителя села Хотешів (на той час Ратнівського району) Адама Козака. Коли у ніч на 22 вересня група повстанців пішла на зустріч із ним, то замість Адама натрапила на оперативно-військову групу МДБ. Один із повстанців («Степан») загинув відразу, а командир самарівської боївки «Веселий» отримав смертельне поранення і помер через кілька днів. «Биков» отримав легке поранення і деякий час лікувався на Камінь-Каширщині. «Кос» наказав районному провіднику ОУН

Ратнівщини Михайлу Маковецькому («Сулимі») негайно затримати Козака і привести до нього. Зробити це вдалося завдяки інформації від жительки села Хотешів Марії Бублей, яка помітила, що Адам ховається у своїх родичів. Козака відвели в ліс, де його допитували провідники ОУН – «Роман» та «Кос», а потім останній наказав задушити зрадника. 

Наполегливі зусилля чекістів зрештою дали відповідний результат. Завдяки інформації від агента «Берези» заступник начальника Заболоттівського райвідділу МДБ лейтенант Володимиров дізнався, що в ніч на 30 жовтня 1950 року до жителя хутора Туркова (поблизу села Гута) Никандра Головія прийдуть «оунівці». Через кілька годин туди прибула і влаштувала засідку оперативно-військова група на чолі із Володимировим та оперуповноваженим обласного управління МДБ лейтенантом Капітоновим. Вони оточили господарство Головія. О другій годині ночі сержант Алєксєєв та солдат Зорянов, які перебували у засідці за 20 метрів від будинку, вирішили підповзти ближче. За 5 метрів від себе їх помітив повстанський вартовий і відразу ж відкрив вогонь із автомата. Він убив сержанта Алєксєєва, а також поранив рядових Зорянова і Некрасова.

Повстанці кинулися з будинку й п’ятьом із них вдалося вирватися з кільця та втекти в ліс, скориставшись густими кущами і темнотою. Під час бою Сергій Богдан отримав смертельне поранення в шию. Поранену підпільницю Євгенію Головій оперативники схопили живою, але через кілька годин вона померла. В якості трофею опергрупа здобула автомат, пістолет і документи підпілля. Убитого «Бикова» в мундирі з тризубами на комірці привезли для упізнання в рідне село Куснища, а потім у райцентр Головне. По дорозі «стрибок» Андрій, який охороняв колгоспну підводу, зняв у нього з пальця золотий перстень. 

Біографію Богдана детально вивчав директор Любомльського краєзнавчого музею Дмитро Остапюк. Зі свідчень колишніх повстанців він розповідає, що у «Бикова» на Ратнівщині була дружина з дитиною. Намагаючись уникнути репресій, вона ніколи не згадувала про свого коханого і сина  виховала в прорадянському дусі.
16 жовтня 2002 року в Любомлі, за сприяння народного депутата України від УНП Бориса Загреви, було відкрито меморіал «Борцям за Самостійну і Соборну Державу». Поряд із трьома плитами списку «членів ОУН-УПА, які боролися за волю України», на четвертій зобразили портрет Сергія Богдана.

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ