«Коли трапляється щось, що емоційно мене потрясає, моє тіло паралізує, наче від удару блискавки…».
Чому вони стрибають? Колонка мами 4 дітей з Волині
– Бачила, як одна жінка викликала поліцію через поведінку дівчинки-аутистки. На маму тієї дівчинки боляче було дивитися, – подруга приголомшено розповідала про сцену, свідком якої стала
Мені довелося почути історію, як в луцькому кафе одна жінка налетіла на іншу. Скандал виник через те, що дитина з особливими потребами вщипнула її дочку. І та мама чи зі страху, чи через паніку про що тільки не кричала, захищаючи своє дитя. А з-поміж усього й про те, що «такі повинні сидіти вдома», не показуватися на люди. Зрештою ще й викликала поліцію.
Правда, правоохоронці, вислухавши ту, що вважала себе постраждалою, не зрозуміли, за що ж карати маму особливої дівчинки. Найголовніше у цій історії – що жінка, чию дитину вщипнули, очевидно, нічогісінько не знала про дітей з аутизмом, про те, як важко і боляче їхнім батькам, і про те, що від неї залежить, що знатиме про особливих дітей її дочка. А шукати таку інформацію і розповідати своїм вихованцям необхідно! Дітей із аутистичним синдромом нині стрімко більшає. І попри це кричати до них і їхніх батьків, щоб сиділи вдома, – це, як кажуть тепер, опускати себе на дно. То що відомо про аутизм?
Центр громадського здоров’я МОЗ України повідомляє, що розлади аутистичного спектру (РАС) – це стан, який виникає внаслідок порушення розвитку головного мозку. Він характеризується вродженим та всебічним дефіцитом соціальної взаємодії та спілкування. Його неможливо вилікувати, проте з часом можна скоригувати і пристосувати людину до соціального життя. Ризик появи РАС, кажуть науковці, підвищують фактори навколишнього середовища та генетика. Така дитина відчуває сильний дискомфорт, перебуваючи серед інших людей, її може дуже гнітити закритий простір, вона чутливіша за інших до навколишніх звуків. Однак ці діти по-своєму люблять і пізнають цей світ і заслуговують на увагу та розуміння.
«Коли трапляється щось, що емоційно мене потрясає, моє тіло паралізує, наче від удару блискавки… А коли я стрибаю, то наче позбавляюся від мотузок, які зв’язують моє тіло…».
Один із них – японський хлопчик Наокі Хіґасіда, хоч і не міг спілкуватися, у 13 років при допомозі мами та педагогів написав книгу про світ аутистів. Вона називається «Чому я стрибаю».
Ось яскрава цитата звідти:
«Коли трапляється щось, що емоційно мене потрясає, моє тіло паралізує, наче від удару блискавки… А коли я стрибаю, то наче позбавляюся від мотузок, які зв’язують моє тіло… І я думаю, що моє тіло тягнеться до неба, тому що від такого руху в мене виникає бажання перетворитися на птаха».
У будь-якому разі нам усім важливо більше знати про особливості людей навколо. Знання, як живеться інакшим дітям та як дають раду їм і собі їхні батьки, працюватиме на нашу людяність.
Маєте свої відкриття, як жити з дітьми дружно й цікаво, діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова – 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО, мама.
Читайте також: Пиріжкова наука. Колонка мами 4 дітей з Волині.
