Наш герой зізнається, що найбільше на війні сумує за своїми донечками і… риболовлею.
Військовий сапер із Волині: «Подобається, як воно все горить, вибухає…»
Захисник з Поліського краю розповів, чому обрав таку спеціальність та здобув необхідні навички
Пан Дмитро служить на посаді головного сержанта інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 100-ї ОМБр, а за сумісництвом є ще й ТВО командира 1-го інженерно-саперного взводу.
Чоловік має псевдо «Магістр», адже свого часу здобув цей учений ступінь у галузі права, закінчивши бакалаврат і магістратуру Національної академії внутрішніх справ. У 2012–2018 роках служив у Національній поліції України, має спеціальне звання – старший лейтенант.
До лав 100-ї бригади Дмитро став у березні 2022 року.
– Спочатку служив у інженерній роті, а після її переформатування в ГІЗ (групу інженерного забезпечення) пішов у сапери – мені це ближче до душі, – розповідає боєць і жартома додає: – Так подобається, як воно все горить, вибухає…
Як відомо, ніхто не народився сапером. Водночас, відбір особового складу в ці підрозділи є дуже серйозним.
– Ми не можемо взяти випадкову людину і поставити на посаду сапера. Треба мати певні навички і вміння. Бо якщо людина буде відразу пхати руки туди, куди не треба, то у неї не буде цих рук. Розуміння усіх тонкощів саперної справи приходить не так із навчанням, як із досвідом, – пояснює «Магістр».
«Треба мати певні навички і вміння. Бо якщо людина буде відразу пхати руки туди, куди не треба, то у неї не буде цих рук».
Робота сапера – постійний ризик. Проте й до цього аспекту можна ставитися з певним почуттям гумору.
– Сапер помиляється двічі у житті. Перший раз, коли обирає свою професію. А друга помилка коштує йому деколи й життя. Про свою першу «помилку» я точно не шкодую, бо люблю саперну справу. А ось щодо другої, то намагаюся робити усе можливе, аби її не припуститися, – каже Дмитро.
Вдома на свого Дмитра чекають із Перемогою кохана дружина Людмила і дві донечки – восьмирічна Софія і чотирирічна Аліна. А також мама – Ольга Миколаївна, батько – Олексій Костянтинович і молодший брат – Микола.
До речі, батько Дмитра також воював за Україну – у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Проте після важкого поранення і тривалого лікування був звільнений від військової служби за станом здоров’я.
Наш герой зізнається, що найбільше на війні сумує за своїми донечками, а також за великим захопленням зі свого довоєнного життя – риболовлею.
Чоловік розповідає, як одного разу на Хрінницькому водосховищі (водойма на межі Волинської та Рівненської областей. – Авт.) упіймав настільки величезну щуку, що та просто не помістилася б у невеличкому човні. Тож, підтягнувши лускату хижачку до плавзасобу, потримавши її за зябра і «заглянувши в очі», рибалка… відпустив свою здобич.
Сергій ХОМІНСЬКИЙ, пресофіцер 100-ї ОМБр Сухопутних військ України.
Читайте також: Гучна заява Залужного: «Третя світова війна, ласкаво просимо – вона почалася».
