93-річна лучанка поділилася спогадами про Голодомор 1946-1947 років

На той момент їй було 16 років. Родом жінка з міста Кодима Одеської області.

До Дня пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років Суспільне спілкувалося з очевидицею тих подій, яка розповіла свою історію та історію своєї родини.

Мама готувала каву з жолудів і ячменю в обмін на картоплю

У 1933 році не стало дідуся Євгенії. Зі спогадів рідних знає, що її дідусь помер під час Голодомору. Євгенія Вишневська розповіла: мама, аби нагодувати трьох дітей, шукала різні можливості, зокрема готувала гарячий «кавовий напій», складниками якого тоді були жолуді та ячмінь.

«Мама, як могла, так і вибивалася. Ходила до поїзда, несла гарячу каву: жолуді терла, то була така кава і ячмінь. Мама їм чашку кави дасть, а вони дадуть картошку, баночку муки. Я ще в школу ходила: в школі нам давали 100 грамів хліба. Поки донесу до дому, обскубую, обскубую, а вдома жде брат маленький і сестричка», — пригадує жінка.

Донька Євгенії Йосипівни Надія Вишневська розповіла, що батьки побралися і прожили життя на Одещині. Коли тата не стало 10 років тому, жінка перевезла маму на Волинь. Каже, що досі пам’ятає розповіді свого тата про голод.

«Йому (батькові — ред.) було 12 років, зробили рогатки і з хлопцями ходили стріляли горобців. Один раз спіймали ворону, варили цілий день, але з’їсти не могли, бо вона була резинова, а горобців їли», — зазначила Надія.

100 грамів хліба на трьох дітей — кожному по шматочку

Зі слів Євгенії Вишневської, в сім’ї була корова, і в 1947-му році мама продала велосипед, аби купити їй корм. Надоєне молоко обмінювали на продукти під час стоянки поїздів, залишаючи для себе не більш як пів літра. Їли в сім'ї, говорить жінка, раз на день.

«Скільки в неї там молока було — ну могла оставити пів літра, бо в нас брат малий і він весь час кричав: «Їсти, їсти, їсти!». Раз в день ми тільки їли, раз в день... Ждуть, що я прийду зі школи ті 100 грамів хліба принесу, а не знаю чи їх там було, бо я вже обскубала. Але ділила: Наді – кусочок, Жорі – кусочок», — сказала 93-річна Євгенія.

«Бевка» в часи Голодомору: рідка страва для виживання

Євгенія Вишневська розповіла: досі пам’ятає рецепт страви, яку називали «бевка» й варили щодня. Складниками «бевки» були декілька картоплин, пів банки кукурудзяної муки та вода. Мамалигу, говорить жінка, варити не могли, бо не мали з чого.

«Вода кипить, кукурудзу замішуєш, картопля вариться, сіль, і получалась однорідна маса. В тому році судили й забирали людей в тюрму. В мене в однокласниці, від якої брала муки трохи кукурудзяної, мама вкрала муку і їй дали 3 роки, і залишилось двоє дітей», — зазначила лучанка.

У Кодимі на Одещині, де була залізнична магістраль, ще можна було знайти чим прогодуватися, розповіла Євгенія Вишневська, а родичі, які мешкали в селах, виживали і голодували.

«Гриби почали вже їсти. Почалась весна, почали збирати гриби, траву. Оце вони їли. Чи грибами, чи травою отруїлися. Сестру мамину в 1947 році відкачали», — пригадала жінка.

Масовий голод — штучне вбивство українців

Масовий голод 1946-1947 років був спричинений тогочасною економічною політикою СРСР: у селян забирали весь урожай та продавали за кордон, розповів кандидат історичних наук одного з волинських вишів Микола Кучерепа.

З його слів, посуха не була така страшною, як її хотів змалювати більшовицький уряд, адже врожайності було достатньо.

«Але у зв’язку з тим, що уряд неодноразово приймав рішення про збільшення поставок і в кінцевому рахунку вичистили все, що можливо. Це було штучне вбивство українців, особливо селян, які були носіями національної ідеї. Їм треба було знищити українців», — зазначив історик.

Від масового штучного голоду страждали всі регіони України, розповів кандидат історичних наук Микола Кучерепа, однак найбільше — південь України. В окремих населених пунктах, з його слів, радянська влада встановлювала так звані чорні дошки, ізолюючи таким чином населення від будь-якого продовольчого постачання.

«На них (на чорні дошки — ред.) заносились списки сіл, колгоспів, які не виконували тих безбожних поставок зерна. Люди все, що могли віддали, а ще давай. Ті села оточувались вартовими червоноармійцями, і мешканці цих сіл помаленьку помирали голодною смертю. Були встановлені загороджувальні загони, які не допускали українців рятуватися», — зазначив волинський історик.

Голод 1946-1947 років Волинь не зачепив, розповів історик Микола Кучерепа, через те, що не було колгоспів.

«В радянській Україні на сході і на півдні, в центрі з колгоспних засіків можна було легко забрати все, що лежить там. Тут не було колгоспів, тут була українська повстанська армія, яка не давала більшовикам забирати і тому голоду не було. Сюди навпаки прибували за харчами на Волинь з інших регіонів», — додав лучанин.

Кандидат історичних наук Микола Кучерепа додав, що йому вдалося встановити імена 749 людей, які переїхали на Волинь, рятуючись від голоду.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Воїни з Волині показали вражаюче відео, як пекли хліб.