Дві подружки-волинянки розповіли про 62 роки дружби

У Боратинській громаді діє цікавий проєкт «Загублена історія у часі». Однин із напрямків має назву «Старі фотографії». Мета його – віднайти світлини, на яких закарбовано частинку територій громади (будівлі, вулиці, тощо), віднайти історію, яка зображена на фотокартці, і порівняти її з сьогоднішнім виглядом території.  

Про це розповіли у Боратинській громаді.

Сьогодні дві героїні світлин 2024 та 1962 років діляться власними спогадами:

«Ми все життя прожили на вулиці Шевченка, яку у народі називають – Гмінна. Завжди важко було йти восени по ґрунтовій дорозі, особливо після дощів – залишалися калюжі й бруд. Згодом вулицю заасфальтували, посадили ялинки. Я сама родом з Оздова, де працювала у конторі колгоспу. Потім вийшла заміж за Мартинюка Івана Юхимовича та переїхала у Ратнів.

Пізніше чоловік пішов в армію. На той час служба тривала 3 роки. Я залишилася з малою донькою Валею на руках. Нелегко було жінкам в той час – тяжко працювали, адже вся чоловіча робота падала на жіночі плечі. То ми й ходили одна до одної допомагати, «закладати глину» на горищі, коли будувався дім, чи то в будь-якій іншій роботі. Сусідська підтримка була завжди», – розповідає Любов Сергіївна.

Ганна Федорівна ж пригадує:

«Приблизно три роки я була ланковою в місцевому колгоспі. Після цього все життя працювала дояркою на фермі, де всі роботи виконувалися вручну: роздавали корм худобі, прибирали. А яку-то силу потрібно мати було в руках, щоб видоїти понад 10 корів тричі на день та виходити більше трьох кілометрів на роботу. Це лише згодом доїння автоматизувалося, але і число голів на доярку збільшилося: від 30 до 50 корів».

Хочеться побажати односельчанкам довгих років життя та подякувати за гідний приклад добросусідства.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Волинянка у 67 років стала водійкою після того, як син купив машину і пішов на війну.