«Вишиванка» волинської майстрині Олесі Синюк не лише красива, а й… суперсмачна

 
Галерея тортів знаної майстрині

Олеся родом із мальовничих Журавників, але коли вийшла заміж, то переїхала жити в Горохів. Цю привітну, добру жінку запам’ятовують усі, хто хоч раз звертався в Горохівську стоматполіклініку, де вона працює медсестрою. Усі відзначають її старанність, відповідальність у роботі. 

Але нині – не про її професійну діяльність, а про захоплення пекарством. Усі, хто багато літ спостерігає в соціальних мережах за майстерністю пані Олесі, відзначають її терплячий, невтомний пошук, хист до удосконалення своїх виробів. Олеся щоразу виставляє на громадський огляд все нові й нові торти і короваї. Це – неймовірна краса, оригінальність і неповторна магія справжніх витворів мистецтва. Свідчення того – збільшення кількості поціновувачів її таланту.

…У сільській хаті дивував своєю грайливістю вогонь у печі. Горіла-палала вишня. Від цього по господі розливався млявий, приємно солодкуватий запах. Олеся готувалася до випічки короваю. Спершу висловила подяку Богу і щиро попросила у Всевишнього допомоги у добрій справі, яку вона розпочинає.

Майстриня досвідченим оком оцінила заміс тіста. Він був напрочуд гарний, пухкий. Тож і коровай має бути смачним. А навчила усієї тієї мудрості її незабутня добра бабуся – Олександра Андронівна Капустинська, яка, на жаль, уже давно відійшла у засвіти. Вона дуже любила Олесю, бачила в ній свою послідовницю в оволодінні пекарством і не помилилася. Адже була жінкою мудрою, із житейським досвідом. Бабуся, якби дожила до сьогоднішніх днів, дуже гордилася б своєю внучкою.

«Спасибі, тобі, дорога», – не раз подумки дякує майстриня бабусі за науку, яка тепер їй дуже знадобилася.

Коли коровай у печі, Олеся по декілька разів зазирає до неї і заспокоюється лише тоді, коли бачить, як тісто піднімається і виростає. Для впевненості візьме ще й шпажкою проколе виріб, бо вважає це надійним способом перевірити, чи він уже спечений. Коли коровай уже на столі, Олеся поступово береться за його вбирання. Бо головне – не помилитися у втіленні смаків замовників. Як щиро зізнається майстриня, донині таких зауважень і «рекламацій» ще не було. Адже випікає на замовлення уже понад 20 років.

Коли коровай уже на столі, Олеся поступово береться за його вбирання. Бо головне – не помилитися у втіленні смаків замовників.    

А черпає Олеся сюжети своїх композицій для прикрашання короваїв, особливо – тортів, із… власної клумби, де постійно іскряться грайливі «оченята» квітів. Щоранку дивується, як Бог створив таку витончену досконалість…. До випікання тортів вона ставиться особливо ревно.

Пригадує, що все починалося зі звичайної випічки пиріжків. Бо навчилася готувати їх із сиром, з яблуками, із обов’язковим додаванням кориці, вишень та меду. Ці вироби були до смаку і рідним, і друзям. Та Олеся прагнула більшого, адже характер має творчий. Їй шанована бабуся не раз говорила: «Люба моя Олесічка, у тебе всі риси характеру – як у мене».

Отож, маючи чимало настирливості й наполегливості, Олеся взялася перечитувати журнали, літературу з цієї тематики і таки наважилася зайнятися випічкою тортів. Але не таких, як бачила у знайомих чи купляла до цього у крамницях, а – оригінальних і особливих. І це їй вдалося, мрія Олесі збулася. Першим поціновувачем її таланту став чоловік – Богдан, який працює у Горохівській районній лікарні. Схвальні відгуки отримала від своїх дітей – Ромчика та Богдани, найближчої родини.

Олеся, до речі, вдячна долі, що звела її із чоловіком, його батьками. Це – досить побожна і порядна сім’я. І свекор (Петро Романович) і свекруха (Людмила Петрівна) прийняли Олесю в сім’ю як свою рідну доньку й постійно радіють її успіхам. Украй важливо, щоб у мирі та злагоді повсякчас займатися своєю улюбленою справою. І хоча Олеся у своїх здобутках вже мала такі торти, як «Наполеон», «Празький» із особливим авторським доповненням, усе ж прагнула більшого.

Наполегливість і винахідливість допомогли Олесі створити торт «Вишиванка» за авторським рецептом, оздоблений в українському стилі. До того ж – дуже смачний. Цього Олеся досягла, додаючи до нього пахучу вишню, родзинки, горішки. До речі, усі продукти бере в своєму селі: натуральні і завжди свіжі. За це Олеся щиро вдячна своїм батькам. Вони – її надійна опора.

Коли мова зайшла про кольори, то в Олесі яскравим блиском засвітилися очі. Вона з ніжним трепетом і теплотою заговорила про зелений – колір життя, білий – колір чистоти й ніжності. Тому й серед багатьох квіток її улюблена – лілія – пахуча й неповторна. 

Наприкінці нашої розмови Олеся щиро мовила: «Знаєте, сьогодні я щиро дякую Богу і своїм батькам за дароване мені життя!».

Це була розповідь лише про одну важливу творчу грань життя Олесі, а їх є чимало. Тож нині від усіх вдячних поціновувачів її майстерності линуть щирі побажання Божого благословення на нові здобутки, миру, здоров’я для усієї міцної родини цієї скромної і водночас невтомної трудівниці. 

Григорій ПОЛІЩУК, член Національної спілки журналістів України, місто Горохів.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Спортсмен-переселенець, який живе в Луцьку, збирає гроші, щоб поїхати на чемпіонат Європи.