Волинянин повернувся з-за кордону і відразу пішов до військкомату

Однак не вагаючись вирішив повертатися додому, аби стати на захист України.

Про історію військовослужбовця пише видання «Нове життя».

Ось уже два роки пройшло, відколи він хоробро, ризиковано та впевнено йде дорогами війни, виганяючи російських окупантів із наших територій. Більше того, на фронті перебуває і його батько.

Першого березня 2022 року Святослав Солошик повернувся в Україну з Лодзі, де працював та проживав останнім часом. Причина була одна – поповнити ряди українського війська. Однак оскільки Святослав не мав за плечима армії, то його у військкоматі двічі вертали додому. Та все ж хлопець був твердий у своєму рішенні – він добровільно намагався потрапити в ЗСУ.

«На третій раз мене взяли. То був квітень. Спочатку відправили на десять днів на один із військових полігонів. Потім я потрапив у 10 окрему гірсько-штурмову бригаду і вже на початку літа у складі нового сформованого батальйону вирушив безпосередньо у зону бойових дій. Перша локація – це район Лисичанська», – розповідає військовослужбовець Святослав Солошик.

Такий вибір сина спочатку негативно сприйняли батьки, адже сильно переживали за свою кровинку. Тож мама намагалася відмовити, а тато, як зізнається Святослав, узагалі перший день із ним не розмовляв. Згодом рішення сина прийняли. Більше того, батько сам добровольцем відразу також пішов до військкомату. Наразі він – офіцер 100 окремої механізованої бригади, перебуває на сході.

Спочатку Святослав відчував неоднозначні емоції, адже на власні очі побачити й відчути, що таке війна, страшить. Однак, як зауважує боєць, людина звикає до всього, із часом ніякого страху не відчуваєш, натомість маєш одну мету й азарт – нищити ворога.

«Єдине, до чого я досі не можу звикнути, це до втрат. Боляче, коли гинуть наші хлопці. Це важко сприйняти і від цього важко відійти», – ділиться переживаннями захисник.

За роки служби Святославу Солошику багато всього довелося пройти. Кожен день перебування там, де неспинно йдуть бойові дії, ще більше загартовував молодого чоловіка. Водночас неодноразово бували такі ситуації, коли наші захисники перебували на межі життя і смерті.

«Своїм другим днем народження вважаю 16 липня 2022 року. Соледар. Якраз я зі своїм товаришем був у наряді, і тут чуємо звук ГРАДів. Починаємо тікати й перше, що приходить на думку: сховатися у підвал. Але як ніби нас звідти щось рукою відвело, і ми просто впали на землю. Саме це останнє секундне рішення не забігти в підвал нас і врятувало. Адже туди якраз було пряме попадання. І там на той момент знаходився один військовий. Його врятувати, на жаль, не вдалося», – розповідає Святослав Солошик.

У серпні 2022 року наш земляк отримав поранення. Це був період перших боїв за Бахмут. Через сильні обстріли Святослава не могли евакуювати упродовж 12 днів. Увесь цей час боєць перебував на позиціях, рятуючись знеболювальними.

«Мене хвилею викинуло в другий бліндаж. Думав, що просто вивих, але згодом, як з’ясувалося, це був перелом ключиці в трьох місцях. Тому потім деякий час лікувався у госпіталях і перебував на реабілітації», – розповідає Святослав Солошик, котрий спочатку був кулеметником, а згодом – командиром вогневого взводу.

Після року самовідданої служби в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді наш земляк місяць ніс службу у другому відділі територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А потім доєднався до новосформованої 141 окремої піхотної бригади й знову вирушив на війну. Тепер він – командир мінометного зводу.

Щодо забезпечення наш земляк зазначає: якщо порівнювати 2022 і 2024 роки, то зараз проблем зі спорядженням немає взагалі. Фактично відсутні проблеми із харчуванням, хоча, як ділиться Святослав, на позиціях апетиту і немає. «Наприклад, на день на мене й ще двох побратимів спокійно вистачало однієї банки тушонки. Тоді просто їжа в горло не лізе. Ти бачиш ворога й працюєш над його знищенням», – каже воїн.

Святослав Солошик й до сьогодні стоїть на захисті України. Бо без цього вже не мислить свого життя.

«Я, коли приїжджав у Любешів, то місця собі не знаходив. Уже тягне до побратимів, до своєї справи. Це – не професія, це стиль мого життя», – упевнено зазначає Святослав Солошик.

До слова, за роки служби наш захисник відзначений нагородою 10 окремої гірсько-штурмової бригади та званням «Кращий сержант бригади».

Мирослава Струк.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: Боєць із Запоріжжя після окупації рідного села привіз сім'ю до Луцька і пішов воювати.