Це плювок у майже 240 родин воїнів Сил оборони України
Положення «Самостійне встановлення будь-яких інших намогильних споруд на території Пантеону героїв Тернополя заборонено» скасували
У Львові сталася подія, про яку не скажуть у всеукраїнських новинах. Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення в інтересах родини Стадників – скасувати п. 17 положення про Пантеон героїв Тернополя. І це плювок у майже 240 родин воїнів Сил оборони України, які поховані на почесній дільниці Микулинецького цвинтаря.
А тепер – простими словами. У цьому місті влада та родини загиблих ініціювали створення величного меморіалу, де знайшли вічний спочинок герої російсько-української війни. Був там днів десять тому. Це справді гарно зроблено: козацькі хрести зі світлого природного каменю, вічнозелений ялівець, прапори національні та підрозділів, рівна повага до всіх: від солдата до полковника. Дуже делікатно і сильно все зроблено. Всі навіки в одному строю.
Але є три могили без хрестів. Одна з них – Віталія Стадника, матроса ВМС, до війни – прокурора. Його батьки (судді у минулому) спочатку погодилися «бути, як усі», але потім вирішили, що вони трішечки не як усі. І що їм вдасться встановити не пам’ятник установленого зразка, а великий, із двометровою бронзовою фігурою. «Бо можуть собі дозволити». Це майже дослівна цитата, яку повторюють із болем мами й близькі інших вояків. Була спроба силою «продавити» встановлення з… «тітушками».
Активісти, рідні загиблих і навіть вояки, які перебували у відпустці, мали чергувати на цвинтарі, щоб не дати цій родині порушити спільні домовленості і єдиний стрій хрестів. Тоді панство Стадників, юристи, нагадаю, пішли в суди. Одночасно відбувається п’ять (!) судів. Родини полеглих витрачають гроші і час на те, щоб відвоювати право своїх близьких на гідність. Щоб хоча б на кладовищі ніхто не мав ексклюзивної вищості над іншими.
І от тепер рішення суду. У цьому, нині скасованому 17-му пункті міського положення, написано дослівно таке: «Самостійне встановлення будь-яких інших намогильних споруд на території Пантеону героїв Тернополя заборонено». І от колишнім суддям дуже важливо, щоб цієї норми не було. Бо вони не «ніщеброди» якісь, а – солідні забезпечені люди, і поставлять своєму синові фігуру в повний зріст. Ще й із автоматом. Зрештою – мають право.
Буквально у п’яти метрах від пантеону є вільна ділянка землі. Там можна встановити і цю фігуру, і щось інше. Ні, вони не хочуть. Вони хочуть поламати спільне рішення, яке ухвалене в інтересах всіх загиблих.
Історія не закінчена. Але вона – показова. І знову – державі Україна це байдуже. Вона не зацікавлена захистити Поле почесних поховань. Вона з висоти спостерігає за битвою між згорьованими батьками. Очевидно ж – якщо одні зможуть поставити пам’ятник не такий, як в інших, то тоді кожен буде робити, що хоче. І тоді одним буде скромний хрест, іншим – «по-багатому».
Бо – можуть.
Вахтанг КІПІАНІ, журналіст, публіцист, історик.
